Інтонація (лат. intono – голосно вимовляю) – основні виражальні засоби мовлення, які, виконуючи комунікативну, структурну та аксіологічну функції, дають можливість відтворити ставлення (найчастіше емоційне) мовця до певного предмета чи співбесідника. Фонічні чинники І., передовсім мелодика, акцентний лад і т. п., що на письмі передаються відповідними графічними та пунктуаційними знаками, відіграють велику роль у художньому, зокрема поетичному, мовленні, зазнаючи під впливом ритму істотної трансформації, позначаються на темпі мовлення, визначають
Хоч І. – обов’язкова умова існування поетичного твору, вона, як вважають сучасні дослідники (Наталя Чамата), ще достатньо не вивчена. Більшість з них (Б. Ейхенбаум, В. Жирмунський та ін.) надавала першорядного значення висвітленню ритмо-синтаксичних зв’язків у звучанні тексту,
Розмежування Б. Ейхенбаумом І. на три типи (наспівний, говірний, декламативний) – недостатнє, адже існують І. розповідні, запитальні, ствердні, запрошувальні та ін., які виражають велику палітру художньої модальності. Крім того, наспівний тип – визначальний для української лірики, зумовлений евфонічною природою української мови, наявний у поезії, прозі, драмі.