Конотація (лат. сum, соn – разом, notare – відмічати, позначати) – додаткове до основного, денотативного (денотат), значення знака, що містить інформацію про експресивну силу та оцінну вартість даного знака, а також емоції та волевиявлення, що супроводжують його використання. Термін “К.” виник ще у схоластичній логіці. З XVII ст. він став вживатись у мовознавстві, а з кінця XIX ст. набув сучасного значення.
Здебільшого термін “К.”, або ” конотативне значення” вживають щодо лексико-семантичних значень мовних та мовленнєвих одиниць.
Тому відрізняють випадки використання авторами художніх творів мовних засобів вираження К. від випадків власне авторських К., залежних від контекстуального оточення та неясно виражених. Таке трапляється у сатиричних та алегоричних творах, де автор з різних причин частково приховує своє ставлення до описуваних персонажів та подій. Конотативне значення може виражатися найрозмаїтішими способами: словотвірними (за допомогою суфіксів, префіксів, контамінованих, скорочених, складних форм тощо), лексичними (за допомогою слів, вжитих у “невластивій” функції, тобто тропів), граматичними (вживання одних морфологічних та синтаксичних форм замість інших), фонетичними та графічними (евфонія, специфічне написання художнього тексту та подібне).
Оскільки головне завдання мистецтва – осягнення світу через його емоційно-естетичне переживання, наявність конотативної семантики стає ключовою, необхідною у художньому творі. К., так само як і денотативне значення, є культурно-історичним та якоюсь мірою психосоціальним явищем. Вона змінюється із зміною культурного тла, може бути різною у різних культурно-соціальних середовищах, іноді мати індивідуально-психологічну специфіку, бути специфічно значущою для конкретного автора твору. Слова з конотативним значенням не слід сплутувати з розмовною лексикою та просторіччям, які у межах своєї сфери функціонування можуть і не бути конотативно-валентними, але, вжиті у художньому творі, привносять додатковий відтінок стилізації чи експресивно-емоційному забарвленню.
Деякі дослідники лексичної семантики дещо розширюють поняття “К.”, включаючи у нього випадки “образно-символічного” значення (елемент “символ хитрощів” у значенні слова “лисиця” або “символ чистоти” у словах, що називають білий колір, тощо).