Любов – це життєстверджуюча сила. В ім’я любові здійснювалися найвеличніші подвиги людства. З любов’ю в серці жив і творив Василь Симоненко. Рядки його поезій наскрізь пронизані любов’ю до України, до її народу, до людства й окремої людини. Василь Симоненко ввійшов у літературу як співець рідної землі, як тонкий і ніжний лірик, як шукач істини і найвищого сенсу буття, як поет-гуманіст.
Суть Симоненкової формули гуманізму – в пафосі однієї з найвідоміших його поезій “Ти знаєш, що ти людина?” Ця лірично-задушевна поезія-звертання
Вченими було відкрито, що генотип кожного індивіда – неповторний. Василь Симоненко, душа і свідомість
Поет своїм віршем звертається до всього людства взагалі і до кожної людини окремо, він ніби зазирає в ті “єдині” очі і промовляє так, що слова відбиваються у душі: Ти знаєш, що ти людина? Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя – єдина, Мука твоя – єдина, Очі твої – одні. Поет нагадує про швидкоплинність життя: “Більше тебе не буде”, і закликає не розмінювати життя на дрібниці, спішити жити і спішити кохати. Симоненко прагне довести людині, що все навкруги для неї – “озера, гаї, степи”.
А головне – це те, що ніде на великій Землі немає двох однакових людей, що людина ніколи не повториться у своїй індивідуальності. Василь Симоненко своєю поезією закликає нас щодня стверджувати, що ми люди. Так будьмо ж гідними цього!