Історія написання поезії.
Ставлення до людини як до гвинтика, яке принижувало людину, її гідність, убивало її творчий дух – це і змусило написати В. Симоненка вірш “Ти знаєш, що ти – людина?” Ця поезія належить його збірці “Земне тяжіння”. Завдання кожної особистості, кожної людини – дати відповідь на питання, яке містить назва програмового вірша В. Симоненка.
Тема: роздуми письменника про швидкоплинність життя, протягом якого кожний повинен встигнути покохати, зробити добрі справи.
Ідея: заклик раціонально використовувати
Основна думка: людина – велике створення на землі, вмій з гордістю носити це ім’я, кожна людина неповторна.
Поезія починається з риторичних запитань, після чого В. Симоненко вмотивовано пояснює про смисл і призначення людини на землі, швидкоплинність її життя. Автор твору наголошує на тому, що людина повинна поспішати жити, робити добрі справи, залишаючи по собі слід.
Вірш складається з чотирьох куплетів, кожний з який містить по п’ять рядків.
– людина і суспільство (призначення людини на землі);
– індивідуальність кожної людини;
–
Повтори:
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні.
Риторичні запитання:
“Ти знаєш, що ти – людина?”
“Ти знаєш про це чи ні?”
Риторичний оклик: “Гляди ж не проспи!”
Епітети: “люди добрі, ласкаві, злі”, “усмішка, мука єдина”.
Вірш “Ти знаєш, що ти – людина?” по-симоненківськи простий, доступний для учнів. Та за філософською наснаженістю, могутньою гуманістичною напругою він належить до найвищих досягнень не тільки поезії Василя Симоненка а й усієї нашої літератури. Таке, на перший погляд, звичне питання – “Ти знаєш, що ти – людина?” – має глибокий філософський підтекст. Ти знаєш, що ти – людина?
Отже, ти повинен знати, що ти – не бездушний гвинтик. Що ти повинен мати право на свободу, на визначення своєї людської гідності, на можливість жити так, як ти хочеш, і, нарешті, право на щастя. А чи є в тебе все це?
Ти – цілий світ. Людина замислюється – а чи так я живу? Чи гідний я високого імені людини?
Що треба зробити, аби залишити по собі добру пам’ять.
А сьогодні все – озера, гаї, степи – для тебе. Отож проживи життя гідно, достойно людини, передай нащадкам те, що дістав ти в спадок від пращурів.
Ось на такі роздуми наводить вірш, у якому на перший погляд нічого складного… І саме його простота й доступність і зумовлюють силу ідейно-художнього впливу твору на читача, змушують його переглянути своє ставлення до життя, до свого місця в ньому.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)