Мабуть, немає людини, яка б не замислювалася над питаннями: чи так вона живе? Чи гідна називатися людиною? Що залишить після себе нащадкам?
Замислююся над цим і я…
Думаю, що людина відрізняється від інших створінь природи духовністю, здатністю до розуміння і всепрощення. Звісно, що кожна особистість – неповторна! Але вважаю, що завдання кожного – робити світ навколо себе добрішим, більш гуманним, допомагати ближнім, довіряти, розвивати свої творчі здібності, поважати інших. Ми всі прагнемо жити комфортно.
А душевний комфорт
Нещодавно на уроці літератури ми вивчали вірш В. Симоненка “Ти знаєш, що ти – людина?”, де поет розкрив місію людини на землі: творити добро, жити за законами моралі, поважати й цінувати неповторність людської особистості:
Ти на землі – людина,
І хочеш того чи ні –
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні.
Автор наголошує на тому, що кожна людина неповторна, має право на повагу, любов, щастя
У поезії порушено ще одну важливу проблему – швидкоплинності людського життя. Ми ще молоді, здається, усе життя попереду. Але насправді день пролітає за днем. Здається, учора була весна – і ось уже осінь за вікном вкриває золотим дощем вулиці. “Завтра, завтра, завтра – і так минає життя”, – говорили давні римляни, і можливо, “завтра”
Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди –
Добрі, ласкаві й злі.
Часто ми забуваємо сказати теплі слова любові рідним, допомогти друзям, сподіваючись на “завтра”. В. Симоненко звертається до нас, читачів, із проханням жити повно, цінувати кожен день:
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба –
Гляди ж не проспи!
Але що ж треба зробити мені, щоб бути дійсно Людиною? Вважаю, що повинен сумлінно навчатися, потім обрати спеціальність до душі, а ще – створити міцну родину. Також хочу бути вірним другом, люблячим і вдячним сином, людиною, на яку завжди можна покластися.
Хочу жити так, щоб мене поважали.
Невже цього замало, щоб бути Людиною?