З ЛІТЕРАТУРИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ.
ГЛИБИННІ ЗРУШЕННЯ В ПОЕЗІЇ ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ
Для світової літератури та культури початок XX ст. став не просто “межею віків”, не тільки часом звичної зміни століть, а й добою “тектонічних” естетико-літературних зрушень, подібних до глобальних художніх зламів межі античності та середньовіччя або рубежу середньовіччя та Нового часу.
Криза позитивізму, яка відчувалася вже в другій половині XIX ст., розчарування новими суспільними явищами й тенденціями, зумовленими зміною влади аристократів
Наприкінці XIX ст. естетичною “відповіддю на виклики часу” стали декаданс та естетизм із притаманними їм настроями песимізму, розчарування, скепсису. У літературі ці настрої чи не найяскравіше втілилися в явищах раннього модернізму символізму, імпресіонізму та інших напрямів і течій.
Натомість початок XX ст. (10-20-і роки) ознаменований переходом від раннього до зрілого модернізму. У чому ж поля гаї а принципова різниця між раннім
Так, ранній модернізм успадкував від романтизму презирливе ставлення до “ницої, сірої, нецікавої” дійсності. Яскравим прикладом є протиставлення “двох світів” у Е. Т. А. Гофмана – його герої тікають зі світу філістерів до світу ентузіастів. Це неприйняття “буденності”, негативне ставлення до дійсності, протиставлення їй культу краси й мистецтва, які покликані “тягар життя… зробити легшим, а всесвіт – менш гидким!”, червоною ниткою пронизує творчість багатьох письменників другої половини й особливо наприкінці XIX ст.
(Ш. Бодлер, П. Верлен. А. Рембо, О. Уайльд та ін ).
Потрібно зауважити, що ці умонастрої й тенденції найяскравіше втілилися в поезії, адже саме поети зазвичай стають першовідкривачами нових теренів літературної творчості. Роль “піонерів” поети відігравали і на початку XX ст. Романтичне й ранньомодерністське заперечення дійсності почало змінюватися на її художнє сприйняття, опанування.
Звісно, ідеться не про соціально-політичні аспекти, а про вихід з “естетичного глухого кута”.
Саме в цю добу розквітає експресіонізм (передовсім у німецькій і австрійській літературах). Показово, що його домінування, як і “зміна віх” загалом, тісно пов’язане з кризою символізму. Недаремно ж російські акмеїсти (М.
Гумідьов. А. Ахматова та ін.) декларували, що вони рішуче поривають із символізмом, оскільки не хочуть залишатися в XIX ст., а є поетами нового XX століття. Хоча на самому його початку російська поезія також “перехворіла” на символізм, “успадкований від Заходу” (О.
Блок), однак період його розквіту був нетривалим…
До того ж буремна епоха породила митців, творчість яких не вкладається в “прокрустове ложе” жодного з модерністських чи немодерністських художніх напрямів і течій. Це “синтетичні” таланти. які, мов бджоли, збирали “мед поезії” на різних літературних полях: чи то символістському, чи то неоромантичному, чи то реалістичному, чи то експресіоністському…
Однією з найяскравіших постатей на небосхилі тогочасної поезії є поет світового рівня – Райнер Марія Рільке.
Читача… нелегко захопити якоюсь книгою, котра під виглядом мистецтва сповіщає про життєву метушню чоловіків і жінок. Усе це читач уважає соціологією і психологією і, можливо, залюбки сприйме, якщо воно подаватиметься не в змішаному вигляді, а в соціальних або психологічних термінах. Але мистецтво для нього – то дещо інше.
Нині поезія – це вища алгебра метафор.
X. Ортега-і-Гассет
(1 votes, average: 5.00 out of 5)