П’єса являє собою притчу, драму-мораль із простій і чітку колізію. Брехта в цьому випадку цікавить, що таке добро в сучасному світі. Ш. Т.- добра, любляча жінка, змушена заробляти собі на життя проституцією. Але щастя один раз посміхнулося їй, Ш. Т. одержала нагороду від трьох богів за наданий їм нічліг.
Вона стає власницею тютюнової крамниці, сподіваючись бути чесної й роботящої. Але богатие хочуть відібрати її дрібну крамничку, а бедние дошкуляють проханнями омилостине.
И Ш. Т, щоб уцелеть у цьому нещадному світі, придумує собі брата-близнюка
Але що б не робила Ш. Т, все приносить їй тільки прикрості. Один раз вона рятує безробітного льотчика Янг Суна, що вирішив покінчити із собою, і закохується в нього. Для льотчика – це вигідна партія.
Йому потрібні гроші й можливість знову літати. У Ш. Т. немає таких грошей, і Янг Сун разом зі своєю злісною матір’ю покладають всі надії на раціонального брата Ш. Т. Шуи-Та,
Ш. Т. знову перетворює в безжалісного Шуи-Та, котрий стає власником фабрики, але бедние жителі Сезуана обвинувачують його в убивстві сестри. У суді, куди попадає Шуи-Та, усі починають обвинувачувати один одного, і кожний по-своєму прав. Ш. Т, користуючись своїм інкогніто, відкрито викриває всіх, хто змусив її прикинутися. Жалюгідними з’являються й багатії, що знущаються над бідняками, і бідняки, готові розорити своїми проханнями самої доброї людини, і сама Ш. Т, змушена обманювати всіх.
Рятуйте! Т. приходять боги, які спровокували цю історію. Але хибність допомоги богів очевидна, Ш. Т. простирає до них руки, а вони зникають, надаючи їй можливість виплутуватися самої. Для драматурга висновок ясний: якщо ніхто не може бути щасливим у безжалісному світі, виходить, треба зламати цей мир і побудувати новий
Перше подання “Доброї людини із Сезуана” відбулося в 1943 р. у театрі Шауш-пильхаус (Цюріх, Швейцарія) під режисурою Леонарда Штеккеля. Але більше відома постановка 1957 р. Бено Бессона, учня Брехта, в “Берлинер ансамбль” з Кетэ Райхель у головній ролі
23 квітня 1964 р. постановкою “Доброї людини із Сезуана”, здійсненої Ю. П. Любимовим, відкрився в Москві Театр на Таганку (раніше це був навчальний спектакль Щукинского училища). З. Славина, що грав Ш. Т., В. Висоцький, через чотири роки після прем’єри получивший роль Янг Суна, і весь спектакль зробилися символами шістдесятих років і шістдесятництва
(2 votes, average: 3.50 out of 5)