Героїня трагікомедії Гоцци “Турандот”

Дочка китайського імператора, прекрасна й розумна Турандот уже відкинула трохи наречених. Вони заплатили життям за те, що не змогли відгадати її три загадки. Таємно прибулий у Пекін ногайский принц Калаф наважується шукати руки Турандот. І відгадує всі її загадки.

Але Турандот, убачаючи в перемозі Калафа образа своєму розуму, не бажає виходити заміж. Шляхетний і великодушний принц пропонує їй випробування: до наступного ранку вона повинна довідатися його теперішнє ім’я й походження. Турандот почуває, що її ворожість до чужоземця зникає,

поступаючись місцем любові, що зароджується. Всіма способами вона намагається довідатися таємницю Калафа, поки її служниця не повідомляє їй, хто цей незнайомець.

Ранком у жалобному одіянні з’являється Т. перед двором і повідомляє, що таємницю незнайомця вона відкрити не може й що вона переможена. Калаф щасливий. Раптом Турандот називає його теперішнє ім’я.

Калаф уражений і хоче вмерти, але Т. зізнається йому влюбви.

Фабулу “Турандот” К. Гоцци запозичив з повісті поета XII століття Низами. Першим для сцени обробив сюжет “Турандот” французький драматург Лесаж у своїй комічній опері “Китайська

принцеса”, поставленої в паризькому Ярмарковому театрі (1729). Лесаж використав тільки центральний епізод східного сюжету про розгадування загадок примхливої й перекірливої принцеси, що просто бавиться тим, що посилає на страту невдачливих наречених.

У Гоцци характер героїні стає набагато глибше й складніше. Його Т. від природи не жорстока, вона в такий спосіб протестує проти нерівного положення в цьому світі чоловіка й жінки

Образ Турандот захопив Ф. Шиллера, що зробив обробку фьяби Гоцци в 1802 р. і повідомив цьому образу патетичні риси, приглушивши ігровий початок, властивий комедії дель арте. Шил-леровская “Турандот”, поставлена М. Рейн-хардтом у Берліні з Г. Эйзольт у головній ролі, дала творчий імпульс Дж. Пуччини для створення опери “Турандот” (лібрето Г. Адами, Р. Симони), що стало його останнім, незакінченим шедевром.

У Пуччини Т. з’являється героїнею музично-філософського дійства, що має джерела в античній трагедії з вирішальною функцією хору. (Прем’єра опери “Турандот” відбулася 25 квітня. 1926 року в Милане.)

У Росії “Турандот” мала чудовий успіх у постановці Е. Б. Вахтангова (1922). Режисер віддав перевагу трагікомедії Гоцци драмі Шиллера: імпровізований дух комедії дель арте привніс у спектакль атмосферу святкової театральності, добірності й веселощі, яких була позбавлена сувора дійсність революційного часу. Першою виконавицею ролі Т. у цьому легендарному спектаклі – Ц. Л. Мансуровой удалося втілити “тему радісного життя, де життя з її щастям, любов’ю й сонцем святкує перемогу над смертю” (Б.

Захава). Її партнером у ролі Калафа виступив Ю. А. Завадский. З тих пор “Турандот” залишається в репертуарі “вахтанговцев”, перетворившись у свого роду эстетический символ цього театру


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Героїня трагікомедії Гоцци “Турандот”