Пройшло час, роз’їхалися з Кошали родичи й друзі пануючи, пішли доблесні мавпи й ведмеді з багатими дарунками й словами вдячності. Новий цар правил мудро; піддані були щасливі, а дружина ніжно любила його. Але до слуху Рами знову дійшли худі толки про Сито і її мниму невірність у полоні в Равани. Піддані нарікали, що їхній пан не повинен був привозити Ситу в столицю, тому що до неї доторкався цар ракш-сов і вона нечиста! І хоча Рама як і раніше любив дружину, йому довелося відправити Ситу у вигнання, у лісову пустель
Пройшло багато років. Кошала
Сита вела благочестиве життя; сини підростали. Вальмики склав “Рамаяну”, навчив цій великій пісні дітей Рами й чекав випадку стати перед царем
Наступив бажаний день. Великий син Дашаратхи влаштував жертвопринесення коня в знак того, що досяг вершини могутності. На свято прийшли Вальмики з Кушей і Лавою, які проспівали цареві сказання про подвиги Рами. Зі слізьми
Рама сказав їй, що ніколи не сумнівався в її чистоті й випливав лише бажанню народу. Так нехай народу й доведе вона свою безвинність. Красуня Сита викликнула: “Клянуся, що завжди зберігала вірність коханому чоловікові. Нехай на підтвердження цієї клятви Мати-земля розкриє обійми й прийме дочка свою у своє лоно!”
И чудо свершилось: Земля розкрилася. Прекрасна Сита пішла в її надра й з’єдналася зі своєю Матір’ю для вічного життя
Народ радів, усі прославляли Раму й Ситу. Але Рама був сумний, тому що знову втратив свою кохану. По його слову митецький скульптор відлив золоте зображення Сити.
Згодом Рама передав царство синам і став подвижником. Так він жив, очікуючи смерті, поки смерть не позбавила його від тілесного вигляду. Рама піднісся на небо, де зустрівся з божественної Ситой і більш уже не розлучався з нею ніколи.