Герої Флобера – люди, гідні тільки жалості й презирства? У колишніх письменників типовість з’являлася як згущення життя, як рідке й виняткове сполучення в одній особі тих властивостей, які звичайно розсіяні в ослабленому виді серед багатьох живих людей. Герой Флобера, маленький перед особою долі й сугубо середній по своїх якостях, не може стати таким типом. Це не суспільний тип, що втілює в собі істотну сторону життя, а лише один з багатьох людей, таких же рядових, як і ои.
Тому лихвар Гобсек у Бальзака з усією силою втілює в собі закон
У такому гротескному плані зображений аптекар Оме, і не випадково із всіх персонажів Флобера саме Оме придбав загальне значення. Роль гротеску Флобер сам прекрасно усвідомлює
“Ти говориш про гротеск, – пише він Луїзі Колеві, – я був подавлений їм на похоронах пані Пуше. І подумати тільки, що, при всій своїй винахідливості, вічно залишаєшся в дурнях, дійсність завжди придушує. Я пішов на
Звідси я роблю… наступний висновок: ніколи не слід боятися перебільшень; всі великі люди – Мікеланджело, Рабле, Шекспір, Мольер – були схильні до них. Коли потрібно зробити в “Пурсоньяке” промивательное, виявляється, мало принести одну клістирну трубку, ні, треба весь театр наповнити клістирними трубками й аптекарями. Це і є просто геніальність у всій своїй справжній величезності”.
Тупість, самовпевненість і безтактність Оме доводять до таких геркулесових стовпів, що суцільно й поруч перебувають на грані, за якої кінчається всяка правдоподібність. Він витикається з вікна диліжанса, щоб прокричати сліпому жебракові свій надзвичайно доречна медична рада: “Ні борошняного, ні молочного! Носити на тілі вовняна білизна й піддавати уражені частини дії ялівцевого диму”. Він легко переносить вид чужої крові, “але коштує мені уявити, що кров тече в мене самого, – говорить він, – і якщо я подольше на цьому зупинюся, то можу впасти без почуттів”.
Шарлю, враженому непритомністю Емми, вона нескінченно довго перераховує всі відомі йому непритомності, аж до непритомностей у собак. У трупа Емми він заводить богословську дискусію. Все це і є ті перебільшення, яких, але думці Флобера, теперішній художник не повинен боятися. Він сам був задоволений тим, яким виходив Оме, задоволений до відрази, як це часто в нього бувало
“.. .Накидав три моменти, що характеризують мого аптекаря, – записував він. – Я багато глузував з них, п у той же час вони викликали в мені велика відраза, – настільки вони будуть мерзенні по ідеї й по вираженню”.
Оме – щось більше, ніж тип провінційного аптекаря. Коли він і Бурнисьен сидять в однакових позах біля трупа Емми й сперечаються, поки не заснуть, а прокидаючись, кроплять підлога, один – святою водою, а інший хлором, те це вже не просто “сільський священик” і “сільський доктор”, а якісь гротескні символічні фігури, це релігійна й просвітительська ідеологія, однаково споганені й тим самим примирені друг сдругом.
Цікаво, що в первісних сценаріях “Мадам Бовари” Оме майже не згадується, він виріс поступово й процесі роботи, як згущене вираження всієї тої вульгарної обстановки, що перемагає й проковтує Емму. Оме – це той, хто тріумфує в “Мадам Бовари”, недарма картиною його успіху й повідомленням про отриманому їм ордені закінчується роман. Якщо Шарль – вульгарність середня, массовидная, то Оме – вульгарність концентрована.
Надзвичайно характерно для Флобера, що створити тип, що став загальним ім’ям, він зміг лише тоді, коли вирішив втілити ідею вульгарності. Вульгарність була для Флобера основною проблемою буржуазного суспільства, і тільки у вузьких рамках цієї (по суті, побічної) проблеми він досяг найбільшої типізації
(1 votes, average: 5.00 out of 5)