Що занапастило життя Емми Боварі? (За романом Г. Флобера)

У 1850 році з подорожі по Сходу Флобер привіз задум роману, який назвав “Пані Боварі”. В основі твору – доля молодої жінки з провінції. Емма Боварі в розквіті років і краси добровільно йде з життя, залишивши чоловіка і малолітню дочку.

Що штовхнуло її до такого відчайдушного кроку? Що примусило відмовитися від життя, від його турбот і радощів? У тринадцять років мадемуазель Емму Руо віддали в пансіон урсулинок. Але їй найбільше подобалися квіти, в музиці – слова романсів, в книгах – хвилювання пристрастей”, – пише Флобер про

свою героїню.

У пансіоні Емма крадькома читала романи, “де все про кохання”, де пані непритомніють у альтанках, де соловїний спів у гаях і клятви в коханні при місяці.

Таїнства Церкви вона відкидала, а послух не відповідав її душі. Тому, коли батько забрав її з пансіону, це нікого не засмутило. Але селище, де довелося жити з батьком, швидко набридло їй. І тоді, коли здавалося, що “вона остаточно розчарувалася в житті”, з’явився Шарль Боварі. “Емма раптом повірила, що те дивовижне відчуття, яке вона досі собі уявляла у вигляді райського птаха, що царює у сяйві безмежно гарного неба, злетів нарешті до

неї”. Але “тихий затон” сімейного життя незабаром набрид Еммі.

Шарль виявився пересічною людиною, бездарним лікарем, “який нічого її не учив, нічого не знав, нічого не бажав”. Нудьга, роздратування і розчарування знову оселилися в її душі. “Боже! Навіщо я вийшла заміж?” – питала себе Емма.

Запрошення На бал у Воб’єсар до маркіза д’Андервільє відвернуло Емму від сумних думок. Але після повернення з замку її життя видалося їй ще більш убогим. “Все, що її оточувало, – сільська нудьга, тупість міщан, убозтво життя – здавалося їй винятком, чистою випадковістю, себе вона вважала її жертвою, а за межами цієї випадковості їй увижався неосяжний край любові і щастя. Плотська насолода розкішшю ототожнювалася в її розпаленій уяві з духовними радощами, витонченість манер – з тонкістю переживань”.

Еммі хотілося змін, новизни. Вона умовила чоловіка переїхати в інше місце, сподіваючись, що там все буде інакше. Але містечко Йонвіль виявилося нічим не краще за попереднє. Ринок, трактир, аптека – головні визначні пам’ятки Йонвіля. А його мешканці – такі ж сірі, нецікаві люди, як і її чоловік.

Навіть народження дочки не змінило цього настирливого сірого кольору життя Емми. А модні жовті завіски на вікнах будинку Боварі тільки підсилювали відчуття туги за іншим життям. Це інше життя з’явилося Еммі в образі чоловіків: Леона і Родольфа, які спочатку здалися їй втіленням мужності, вишуканості, витонченості. їхній інтерес до неї вона прийняла за справжнє почуття – і знову її спіткало гірке розчарування. Заради них вона була готова на все: розорила чоловіка, забула про дочку, про свою честь. А вони нічого не зробили для неї, коли Емма просила їх про допомогу.

Розчарування у шлюбі, коханні, у людях привело Емму до розчарування у житті. І склянка з миш’яком здалася Еммі єдиним порятунком від усього відразу: від брехні, від ганьби, від боргів – від нестерпної нудьги життя. У його сірій павутині заплуталася молода жінка, якій хотілося трохи світла, яскравих барв, живих почуттів, краси.

Але у романі Флобера нічого цього немає. Книга ніби написана лише сірою фарбою. Для письменника, що втратив віру в існування Прекрасного, в перспективи людства, це найбільш відповідний колір.

Після виходу книги Флобера віддали до суду за “заперечення краси і добра”. Письменник виграв цей процес, а його книга сама стала вироком вульгарності, повсякденності і фальші сучасного йому життя.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Що занапастило життя Емми Боварі? (За романом Г. Флобера)