Твір на тему: Навіщо вони потрібні?

За рік закінчується моє шкільне життя, і настає час вирішувати, ким бути, яку професію обрати. Якось ми з татом розмовляли на цю тему. “От що я скажу тобі, доню. Важливо не те, ким станеш, а якою людиною ти будеш, – зауважив він. – Звичайно, професію собі треба обирати таку, щоб до душі була, щоб тобі хотілося щодня йти на роботу, щоб у роботі розкрилися всі твої таланти. Але ким би ти не працювала, важливо – я так вважаю – як ти ставитимешся до роботи, працюватимеш на совість, чи так, аби заробити щонайбільше грошей.

Та й зі співробітниками

треба навчитися спілкуватися, щоб тебе люди поважали, відчули в тобі порядну людину. Та ти ще із мамою про це поговори”.

Час спливає швидко, хоч-не-хоч, а визначатися треба.

– Може, мені також стати медиком, як і ти? – вирішила я порадитися з мамою.

Мама моя працює медсестрою у спеціалізованому будинку малюка. Це такий дитячий заклад, де перебувають хворі малюки, котрих з якихось причин залишили батьки. Про свою роботу вона чомусь майже нічого не розповідає. “Робота, як робота, нелегка”, – невизначено відповідає вона.

– Медиком, кажеш, – перепитала мене мама, – а чужий біль зможеш

терпіти? І водночас не стати черствою, співчувати людям?

– Не знаю, – сторопіла я.

– Із хворими спілкуватись – невелика радість, якщо не мати чуйного серця, що будь-якої миті готове відгукнутися на людський біль.

Такі слова я чула від неї вперше. А вона розмовляла зі мною, як із дорослою, серйозно і відверто. Якось пильно подивившись на мене, наче над чимось роздумувала, вона сказала:

– Добре. Хочеш спробувати стати медиком – я тобі допоможу. Домовлюся з головним лікарем, влаштую тебе на літніх канікулах у наш будинок малюка нянею.

Місяць пропрацюєш, витримаєш – бути тобі медиком. А ні – обирай іншу професію.

– Здорово! – зраділа я.

– Май на увазі – робота у нас нелегка, – зауважила вона.

Закінчивши 10-й клас, я вирішила спробувати попрацювати у будинку малюка. Спочатку мама влаштувала мені своєрідну екскурсію: показала групи, познайомила з працівниками, дітьми. Побачивши мене, старші дітки кидалися до мене з вигуком “Мамо! Мамо!”

Я розгубилася, але мама мені пояснила, що так вони зустрічають майже кожну незнайому людину.

Нарешті ми зайшли у групу, де саме працювала мама – тут були дуже хворі дітки.

Тепер я зрозуміла, чому вона уникала розмов про свою роботу. Весь день до кінця зміни ми працювали з мамою удвох. Вона показувала мені, як годувати дітей, купати їх, вкладати спати.

Кожна дитина мала свій режим харчування, сну, прийому ліків. Спочатку мені було навіть страшно підходити до деяких дітей. І тут мені на допомогу прийшла мама:

– Ти не бійся, доню, вони такі ж самі діти, як і інші, тільки дещо особливі. Тяжка доля їм випала. Часто це діти, чиї батьки хворі на алкоголізм чи наркоманію.

Лікарі борються за їхнє життя, прагнуть якомога допомогти їм.

І тут в мені наче щось надломилось. Я сіла і розплакалась.

– Мамо, а навіщо лікарі борються за їхнє життя? Щоб подовжити їхні муки? Кому вони потрібні, ці каліки, якщо навіть рідні батьки від них відмовилися?

– Доню, не ми даємо їм життя, не нам його й забирати. Чи можемо ми спокійно спостерігати, як дитина помирає? Ці діти потрібні тим, хто працює з ними, і ще багатьом іншим, хто чимось їм допомагає. Вони потрібні нам для того, щоб ми залишалися людьми.

А ще ми потрібні одне одному, щоб навчитися любити – у найвищому розумінні цього слова. Не тільки ми, а й ці діти також мають навчитися любити.

Я здивовано поглянула на маму.

– Так, так. І навчитися цього вони можуть, лише відчувши на собі любов інших людей.

Знаєте, від того дня я наче подорослішала. 1 поглянула на світ зовсім іншими очима. Я все-таки пропрацювала місяць у будинку малюка. З часом я стала спокійніше реагувати на те, що бачила, прикипіла серцем до тих діточок, у мене навіть з’явилися свої улюбленці.

Тепер я впевнена – я хочу стати лікарем і робитиму все, аби моя мрія здійснилася.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)
Твір на тему: Навіщо вони потрібні?