“Життя повинна бути безперервним вихованням. Всьому потрібно вчитися – учитися говорити так само, як учитися вмирати”, – писав Флобер. Вихованню, а точніше, життя, що формує досвід, присвячений цей роман. Молодий провінціал Фредерик Моро приїжджає в Париж; він довговолосий, романтичен, декламує меланхолійні вірші й ремствує, що щастя, якого заслуговує його піднесена душа, так запізнюється
Його друг радить йому наслідувати бальзаківському Растиньяку, але Фредерик Моро – втілене мечтанье, тоді як Растиньяк – втілена діяльність.
Вона відповідає йому ледь висловленою взаємністю, але залишається незмінно вірної подружньому боргу. Фредерик Моро в досаді змінює своєї великої любові з колишньою утриманкою чоловіка г-жи Арну, Розанеттой, і гірко переживає своє падіння
У рідному містечку Фредерик Моро сватають за багату сусідку, що він знав ще дівчинкою і яка безумно закохана в нього. Фредерик Моро бракує духу сказати “ні” юній Луїзі, і він збігає
Г-жа Арну страждає від невірності свого паладина. Страждає і юна Луїза, зрозумівши, що обмануто. Пригноблений герой кидається в політику, але незабаром розуміє, що це заняття його не цікавить, і знову вертається до ледарства, любові й “падінням”. Умирає г-н Дамбрез, і старіюча вдова, на той час уже коханка Ф. М., пропонує йому женитися на ній.
Спокушений багатством, Ф. М. погоджується, але в останню мить відмовляється: подібний кар’єризм йому не під силу. А наприкінці роману він відмовляється й від любові г-жи Арну, переляканий її сивиною
Ф. М. слабшав у всьому: і в чесноті, і в пороці. Флобер створює новий тип психологізму: поводження героя є результат боротьби, що розігрується в сутінках неусвідомленого. Поводження Ф. М. пояснюється грою почуттів, над якими він не владний. Неизбивная неправда як жорстока правда життя – такий висновок Флобера. Але де неправда й де правда?
Ф. М., щораз сп’яняючись словами, сам вірить тому, що говорить. Тому вірять і йому
Золя захоплювався діловитістю оповідання й точним відображенням епохи. Роман з його бездіяльним героєм, відсутністю драматичних конфліктів і увагою до дріб’язків став підручником для нового, “натуралістичного” напрямку в літературі. Як школу літературної майстерності сприймали його й наступні покоління письменників. “”Виховання почуттів” – Біблія”, – писав Гюисманс. “Ключем до епохи” назвав цей роман Жуль Ренар.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)