Він тільки що переїхав в “капітальний” будинок біля Фонтанки, де тулиться за перегородкою в загальній кухні з “гнилим, остро-услащенним заходом”, у якому “чижики так і мруть”. У тім же дворі Макар Девушкин знімає більше зручну й дорогу квартиру для своєї далекої родички Вареньки, 17-літньої сироти, за якої більше комусь заступитися. Живучи поруч, вони рідко бачаться, щоб не викликати плітки.
Щиросердечне тепло й співчуття вони черпають із майже щоденної переписки друг сдругом.
Макар Девушкин щасливий, обретя серцеву прихильність.
Нарешті, Макар Девушкин посміхається удача: викликаний за помилку в папері на “распеканцию” до генерала, він удостоївся
Розуміючи всю непосильність для М. Д. матеріальних турбот про себе, Варячи погоджується на заміжжя із грубим і жорстоким Биковим і їде до нього в маєток. В останньому листі М. Д. до неї – лемент розпачу: “Я и працював, і паперу писав, і ходив, і гуляв… всі тому, що ви… тут, навпроти, поблизу жили”.
В інших добутках 1840-х рр. Достоєвський малює “маленької людини” трохи по-іншому, акцентуючи його моральну неповноцінність (Гоаядкин, Прохарчин і ін.), а в 1850-і рр.- навіть каліцтво (Опискин). З 1860-х рр. цей тип стає для письменника другорядним, поступившись центральним місцем неабиякому героєві-інтелектуалові
З романом “Бідні люди” зв’язано перше артистичне виконання Достоєвського: у квітні 1846 р. на літературному концерті в будинку відомих слов’янофілів Самариних М. С. Щепкин прочитав один з “листів” М. Д.