Г. С. Сковорода лишив глибокий слід в історії духовного розвитку народу. У його творчості чимерно переплітається реальне і міфологічне. Він писав про нас і для нас.
Чому саме “філософія серця” може привернути увагу сьогодні? Мислитель з цього приводу відмічав, що голова усього у людини є серце людське. Він вважав, що серце – це корінь життя.
Але філософ застерігав, що серце може бути і “чистим”, і “попільним”. Чисте серце скріплюється в людині не без боротьби. Вона сама повинна вибрати та побудувати свою долю.
У притчах
“Філософія серця” Сковороди має гуманістичну основу, бо спрямована на вивчення людини, показує її сутність через внутрішній світ, відчуття. Важливим є те, що на прикладі свого життя Сковорода проповідував чистоту душевну. За народною мудрістю, першими вчителями є батько-мати, від них залежить вироблення характеру й тих моральних засад, які й будуть визначати людину в майбутньому. Високо підносить філософ значення “сродного” для людини середовища, сім’ї як першої школи життя, покликаної розвивати спочатку у дитини серце, той цілісний корінь, з якого виростає усе душевне життя: благородство, порядність доброта, вдячність.
Отже, “головні обдарування – від батьків”. Цю ж тему порушує Сковорода у притчі “Вбогий Жайворонок”: Блаженний той, хто розуміє вину кожної справи! Серце людське змінює лице її на добре чи зле.
Саме вихованню відводив він велику роль у формуванні людини, тому процес виховання повинен виробляти повагу до будь-якої роботи, але разом з тим націлювати людину на таку професію, яка б відповідала її покликанню, бо лише справи та результати праці формують гідність особистості.