Эстетические погляди Ф. Стендаля. Трактати “Расин і Шекспір” і “Про любов”

Філософія сенсуалізму була дуже близька Стендалю, але він опирався й на нову філософію. Учитель Стендаля написав “Ідеологію”, по якій всі вчинки людини обумовлені його прагненням на щастя, яких у свою чергу залежить від громадського життя й суспільного щастя. Стендаль розробив ідею “погоні за щастям” – мистецтво чесноти, добуте мисленням і ясним розумінням середовища перебування чіл., ураховуються й особливості психіки. Вченням про темпераменти Стендаль користується для характеристики своїх персонажів. Характер героя залежить

від клімату, їжі, способу життя, праці та ін.

У Стендаля своє розуміння морального боргу. Боротьба з розрахунками в погоні за щастям

“Про любов” 1819-20 р. – виникає як сповідь його душі після нещасної любові до жінки. Це аналіз виникнення й розвитку почуття. Коли Метильда Висконтини-Дембовская вмерла, він говорив, що вмер автор трактату. “Про любов” – філолофсько^-психологічне есе, міркування про любов з погляду соціологічної, психологічної й емоційної

У його герої, як і в ньому самому немов з’єдналися дві особи: одне діє, а інше за ним спостерігає. Спостерігаючи, він робить найважливіші

відкриття, що сам би не зумів реалізувати повністю: “У душі є тільки стану, у неї немає стійких властивостей”. Внутрішні монологи Жюльена Сореля свідчать про його напружене щиросердечне життя.

Для С. – учня просвітителів – більшою мірою в щиросердечному житті людини цікавить рух думки. Передає він іноді й підсвідомі дії персонажів, що зненацька прийшли до них рішення, які він теж не досліджує, але лише вказує ні їхнє існування. Психологізм Стендаля – це новий етап у розвитку літературного дослідження особистості.

Стендаль зображує роздвоєність особистості, несподіванка вчинків персонажа, і прагне їх описати й дати можливість читачеві самостійно оцінити ситуацію або рису характеру. Тому Стендаль малює вчинки, зображує різні реакції на них персонажа або ряду персонажів, показуючи, як різні люди, як несподівані їх реакції

“Расин і Шекспір” – це теоретична спроба обгрунтувати реалістичні тенденції в літературі. Головний жанр – трагедія, хоча Стендаль їх і не писав. Сучасні добутки повинні відповідати сучасному читачеві, зіставляючи Расина й Шекспіра, говорить, що Расин застарів. Потрібно наслідувати способу зображення дійсності Шекспіра

Від Расина і його новітніх епігонів Стендаля відвертала тиранія штучну, сковуючу творчу ініціативу єдностей місця й часу. Шекспір був прапором романтиків, проти класицизму ополчившихся, і Стендаль устав під цей Прапор. Однак його тлумачення шекспірівського внеску у світовий літературний процес ближче не до споконвіку романтичного, а до реалістичного. Але терміна “реалізм” в 20-і роки XIX в. не існувало, і Стендаль думав себе романтиком

Уважає, що не треба відмовляти читачеві й глядачеві в уяві. Предмет зображення в лит. добутку: завдання сучасного письменника відбивати дійсність, мати можливість передавати те, як у реальності. Романтик (“реаліст”) повинен мати зухвалу волю. Драма буд. б. написати прозою (лірики немає), вона буд. б. сучасна, відбивати реальну дійсність

Трагедія совр. – у прозі, події тривають кілька місяців, кот. відбуваються в різних місцях. Мистецтво повинне давати сучасникам той жанр, предмет, що їм необхідний. ” По суті, всі великі письменники були романтиками. А класики – це ті, які через сторіччя після їхньої смерті наслідують їм, замість того, щоб розкрити ока й наслідувати природи”. Звідси на перший погляд, парадоксальну тезу, що поєднує Расина й Шекспіра


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Эстетические погляди Ф. Стендаля. Трактати “Расин і Шекспір” і “Про любов”