Фамусовское суспільство

У них є риси, властиві многим іншим людям, а інші – всьому роду людському А. С. Грибоєдов В 1824 році Грибоєдов створив безсмертну комедію “Горі від розуму”, що є відбиттям гострої політичної боротьби, що відбувалася в 20-е роки XIX століття між реакціонерами-кріпосниками й поки ще нечисленним, але прогресивним дворянством, що вже з’явилося, із середовища якого згодом вийшли герої Сенатської площі – декабристи. Реакціонери прагнули у всім зберегти самодержавно-кріпосницький лад і заскнілий панський побут, бачачи в цьому основу свого

благополуччя. Прогресивні ж дворяни боролися з “століттям минулої” і протиставляли йому “століття нинішній”. Зіткнення “століття минулі” і “століття нинішнього” становить головну тему комедії. “Століття. нинішній”, на думку Грибоєдова, з’явився породженням революційних настроїв у дворянських колах. Із прогресивних дворян вийшли декабристи, першими що спробували здійснити свої революційні ідеї

У добутку автор розкрив типові образи московського барства, а також намалював картину життя, що вбрала в себе всі недоліки самодержавства й кріпосницького ладу в Росії. Московське барство

різноманітно по складу: отут графи й князі, вищі й середні чиновники, військові, поміщики, порожні базіки типу Репети-Лову, “брехунця, картярі й злодії”, подібні Загорецкому, пліткарі й порожні “марнотратники життя”. Перед нами юрба дозвільних, порожніх, бездушних і вульгарних людей: У любові зрадників, у ворожнечі невтомних, Оповідачів неприборканих, Нескладних розумників, лукавих простаків, Бабів лиховісних, старих, Що Старіють над вигадками, дурницею

Ці люди – жорстокі кріпосники, нещадні мучителі. Сановник Фамусов за найменшу провину загрожує страшними карами своїм слугам. “У роботу вас, на поселенье вас!” – кричить він. Московський пан готове запроторити неугодних йому кріпаків на військове поселення.

Чацкий зі збурюванням говорить про поміщика, що: На кріпосний балет зігнав на багатьох хурах Від матерів, батьків відторгнених дітей Змусив всю Москву дивуватися їхній вроді, Але боржників не согласил до відстрочки: Амури й Зефиры всі Розпродані поодинці!!! Поміщики не вважають своїх кріпаків людьми. Баба Хлестова, наприклад, свою служницю ставить нарівні із собакою: Від нудьги я взяла із собою Арапку-Дівку, так собачку.

Кріпосницька ідеологія визначає всі взаємини представників фамусовской Москви, навіть нареченого вони шукають по кількості кріпаків: Будь благенький, так якщо набереться Душ тысячки дві родових, Той і наречений. Кріпосне право було для фамусовского суспільства нормальним явищем, цілком відповідало інтересам дворянства, було джерелом багатства й наживи. Представники московського барства думають тільки про чинів, багатство й високі зв’язки. До служби вони ставляться формально, бюрократично, як до джерела збагачення й просування. “Мені тільки б дісталося в генерали”, – говорить полковник Скалозуб, аракчеєвський служака, людина обмежений і грубий.

Ціль його служби в армії зводиться до одержання чинів, орденів і медалей будь-якими способами: Так, щоб чини добути, є багато каналів. І Фамусов не приховує свого відношення до служби: А в мене, що справа, що не справа. Звичай мій такий: Підписаний, так із плечей геть. Як пан, на всяку працю він дивиться зневажливо, на службу він приймає тільки рідних. При мені служащие чужі дуже рідкі; Усе більше сестрині., своячки дитинки; Як станеш представляти до крестишку чи, До містечка, Ну як не порадеть рідному чоловічкові! Фамусов служить не справі, а особам, тому що служба для людей його кола – джерело чинів, нагород і доходів.

Вірний же шлях до досягнення цих благ – низькопоклонство перед вищестоящим. Недарма ідеалом Фамусова є Максим Петрович, що, вислужуючись, “згинався вперегиб”, “відважно жертвував потилицею”, зате був обласканий при дворі, “перед усіма знав пошану”. У Мол-Чалина немає навіть власної думки: У мої лета не повинне сміти Своє судження мати. Однак він усюди поспіває: Там Моську вчасно погладить; Отут впору картку втре. І йому забезпечена кар’єра: … дійде до ступенів відомих, Адже нині люблять безсловесних. І ці люди управляли державою.

Чацкий зі збурюванням говорить про їх: Де, укажіть нам, батьківщини батьки, Яких ми повинні прийняти за зразки? Чи не ці, грабіжництвом багаті? Особливу ненависть у людей фамусовского кола викликає освіта, наука, рух до прогресу. Фамусов дає дочки виховання, при якому заздалегідь виключається можливість щирої Освіти: Щоб наших дочок учити всьому – И танцям! і пенью! і ніжностям! і подихам! І сам Фамусов не відрізняється освіченістю й у читанні не бачить пуття.

Причини вільнодумства він пояснює так: Ученье – от чуму, ученість – от причина, Що нині пущі, чим коли, Божевільних розвелося людей і справ, і думок. І його остаточне слово про освіту й утворення в Росії – “забрати всі книги б, так спалити”. Отже, в освіті московський пан Фамусов бачить небезпеку, що загрожує всьому державному ладу Росії того періоду. Полковник Скалозуб, уособлення солдафонської тупості й неуцтва, що “слова розумного не виговорив сроду”, як і Фамусов, ворог освіти й усього передового. Гостей Фамусова він поспішає обрадувати тим, що є проект щодо ліцеїв, шкіл, гімназій. “Там будуть лише вчити нашим-нашій-по^-нашому: раз, два.

А книги збережуть так, для більших оказій”. Ця ненависть до всього передового цілком зрозуміла, дворянське суспільство боялося втратити свої привілеї. Фамусовское суспільство чужо національній культурі, російським звичаям, преклоніння перед іноземним стало модою, доходить до смішного, Чацкий говорить, що суспільство всі “віддало в обмін”: И вдачі, і Мова, і старовину святу, И величний одяг на іншу По блазнівському зразку. Чацкий відзначає, що серед дворянства “панує смешенье мов: французького з нижегородським”. Імениті москвичі роблять радісну зустріч будь-якому іноземцеві.

За словами французика з Бордоіль, він Приїхав і знайшов, що пещенням немає кінця, Ні звуку російського, ні російської особи Не зустрів. Основне в цьому суспільстві – “бали, обіди, карти, плітки”. Учора був бал, а завтра буде два.

Фамусов проводить час у ледарстві, неробстві, порожніх розвагах, розмовах, на з ваних обідах. З найома Фамусова – Тетяна Юріївна дає бали, від різдва й до поста, і влітку – свята на дачі. Не обходиться це суспільство й без пліткарів, адже сплетничество – одна з головних його рис. Тут знають таємницю кожного дворянина й скажуть, хто багатий, хто бідний і скільки кріпаків душ у Чацкого: “Чотириста” – “Немає! триста”. І Хлестова обиженно додає: – Уж чужих маєтків мені не знати!” Серед московських тузів знаходить своє місце “страшенний шахрай, шахрай Антон Антоныч За-Горецкий”, якого приймають лише тому, що “майстер прислужити”.

Для фамусовского суспільства характерний Репетилов, у якому підкреслене порожнє фразерство, показне вільнодумство. Таким чином, у кожному з героїв і внесцени-ческих персонажів автор зумів знайти певний тип представника московського барства, а назва кожного типу приховано в прізвищі героя, його що представляє. Отже, представників фамусовского суспільства характеризують відсутність високоморальних почуттів, перевага егоїстичних інтересів, ідеал дозвільного життя, погляд на службу як на засіб досягнення особистих вигід, моральна нерозбірливість у людях, догідливість перед “вищими” людьми й деспотичне відношення до “нижчих” – селянам, слугам, низький рівень освіченості, захоплення французькою культурою, страх перед справжньою освітою. Грибоєдов дуже влучно визначив ідеали цього суспільства.

Вони прості: “і награжденья брати й весело пожити”. Фамусовское суспільство – це особа всієї дворянської Росії того років. Як передова людина свого часу, Грибоєдов не просто висміює це суспільство, а нещадно засуджує кріпосницьку систему й призиває до знищення її – у цьому революційне значення комедії. Саме так розуміли її декабристи й всі передові люди російського суспільства