Епістолярна критика – аналіз і оцінка творів літератури з погляду сучасності, уміщені в листах. Епістолярні жанри з вкрапленням літературно-критичних роздумів і оцінок мають чималі традиції – ще від часів античності. В окремі періоди історії національних літератур вони досягали значного розвитку, стаючи одним із провідних різновидів літературної критики загалом. Це і знамениті листи Я. Грімма до Арніма, Дж. Байрона до Меррея, багатющий на естетичні відкриття епістолярій Дж.
Кітса. Аналізуючи Е. к., слід диференціювати листи як жанр
Руссо”; програмна праця Дж. Берше “Напівсерйозний лист до сина”; “Писулька” П. Гулака-Артемовського до редактора “Украинского вестника”; “Супліка до пана іздателя” та лист до редактора “Русского вестника” Г. Квітки-Основ’яненка; відкриті листи М. Максимовича до Г. Квітки-Основ’яненка та ін. До другої групи належать письменницькі листи, в котрих зафіксована творча історія відомих і малопомітних
Форма літературно-критичних оцінок, наявних у письменницьких листах, розмаїта. У епістоляріях І. Франка, М. Коцюбинського, Лесі Українки, Ольги Кобилянської та інших письменників наявні такі групи листів: листи, в яких письменники безпосередньо висловлюють своє розуміння твору чи ставлення до автора; листи, через котрі письменники переказують авторам певних творів думку власну чи чужу (але, як правило, авторитетну); листи, адресанти яких діляться враженнями від прочитаного чи почутого. Своєрідною формою вияву оцінки був фіксований інтерес до творчості певного автора і прохання переслати його твори, листи з критикою чужих творів і листи з автокритикою.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)