Експресіонізм (лат. expression – вираження) – літературно – мистецька стильова тенденція авангардизму, що оформилася в Німеччині на початку XX ст., передовсім у малярському середовищі (об’єднання “Міст” та “Синій вершник”), проіснувавши до початку 30-х. Джерела Е. наявні в романтизмі, у “філософії життя” (Ф. Ніцше, А. Бергсон, А. Шопенгауер та ін.), його естетика постала на запереченні не тільки міметичних різновидів мистецтва, а й імпресіонізму, який спирався на вираження миттєвих вражень митця. Основний творчий принцип Е. відображення
Для Е. характерні “нервова” емоційність та ірраціональність, символ, гіпербола, гротеск, фрагментарність та плакатність письма, позбавленого прикрас, схильного або до – монохромності, або до підкресленого контрастування барв, мотивів тощо. Тому часто у творах експресіоністів
Хоч термін “Е.” вперше застосував засновник експресіоністичного німецького часопису “Штурм” Х. Вальден у 1911, Е. уже існував у мистецтві та літературі, зокрема й українській. Певні його характерні риси спостерігалися у новелах В. Стефаника, розкривалися пізніше в поезії Т. Осьмачки, М. Бажана, Юрія Клена, у прозі (“Поза межами болю” О. Турянського), у драматургії (М. Куліш), у театральному мистецтві, передовсім у театрі “Березіль” Леся Курбаса, який обстоював стиль “експресивного реалізму”.