Характер і світобачення Левицького сформувалися ще в дитинстві. Переконання письменника безперечно впливали на творення персонажів його творів. Щоб збагнути основні причини поведінки героїв, яких письменник “виліпив” з розмаїття власного душевного життя, варто вивчати його життєвий шлях.
У автобіографії письменник подав дуже цінний фактаж, який вказує, що головною подією в дитинстві Левицького, яка наклала відбиток на все життя письменника, стала смерть його матері. Йдучи за теорією Едипового комплексу і роздумами В. Підмогильного
Тільки перше незаймане чуття і непорушна вірність домовині матері давала йому наснаги, через усі роки живила його дух.
Невитравний слід Едипового комплексу став причиною створення галереї жіночих образів. Притаманні їм риси характеру, портрету,
Селянки, робітниці, попаді – всі вони не мають щастя у родинному житті, хоч саме вони ж є цьому причиною. Бурлачка є дітовбивцею, поцадя – розбещеною, а Кайдаіниха – сварливою жінкою, через яку немає щастя в трьох родинах.
Майже в кожному творі в Левицького жінка або не користується авторитетом у родині (“Кайдашева сім’я”), або живе розбещеним життям (“Старосвітські батющки і матушки”), або стає дітовбивцею (“Бурлачка”). Для Левицького не існувало поняття “щасливого сімейного життя”. Він прожив неодруженим, не знайшовши жінку, хоч чимось схожу на ідеал, яким для Левицького була його мати. І ця “образа.” на жінок вилилась у творенні їх негативних образів.
У творах Левицького присутній крах жінки-берегині родинного життя, домашнього вогнища. Всі жіночі образи створені ніби на противагу матері Нечуя-Левицького. Пейзажі Надросся також є відображенням Едипівської структури характеру І. С. Нечуя-Левицького.
Оскільки Рось була тим місцем, де витав дух його матері, де маленькому Левицькому було добре поряд зі своєю коханою ненею, вона виконує у творах письменника роль матері-природи. Тому Левицький раз-у-раз повертався в своїх творах до зображення природи рідного краю.
Описуючи природу письменник не просто розкривав психологічний став своїх героїв, чи зображував певне середовище. За допомогою пейзажів Левицький передавав всі свої підсвідомі почуття й бажання, і в ті моменти, коли несвідоме письменника, трансформуючись, через свідомість відображалося в описах природи, пейзажі стають “ключиками” до розкриття підсвідомих бажань письменника. Оскільки реальну матір Левицькому замінила мати-природа, він так ретельно і особливо точно виписує природу Надросся. Деякі події, зокрема вбивства в творчості Нечуя-Левицького також пов’язані зі смертю його матері (дітовбивство Василиною, смерть Омелька Кайдаша). Левицький вважав, що його мати померла від пологів, а причина появлення дітей на світ – батько.
Ототожнюючи сина Василини з народженими Анною Трезвінською близнятами та Омелька Кайдаша зі своїм батьком, письменник, позбавляючи їх життя, скоює акт помсти за свою померлу матір.
Створюючи кожний новий образ, підсвідоме Левицького нагадувало про померлу матір і впливало в літературі на створення художніх персонажів. Як наслідок – з’являлись жіночі образи позитивні чи негативні, в залежності від того, на скільки було задоволене ИЫсІо письменника. Художні образи не є випадково створені.
Всі вони певною мірою пов’язані з життям. Левицького, з його підсвідомими бажаннями, що були наслідком Едипового комплексу письменника.
Отже, загострення Едипового комплексу є основним критерієм творення художніх образів у прозі І. Нечуя-Левицького.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)