Эдипов комплекс у творчості Івана Нечуя-Левицького

Характер і світогляду Левицкого сформувалися ще в дитинстві. Переконання письменника безумовно впливали на створення персонажів його добутків. Щоб осягти основні причини поводження героїв, яких письменник “виліпив” з розмаїтості власного щиросердечного життя, варто вивчати його життєвий шлях

В автобіографії письменник подав дуже коштовний факт, що вказує, що головною подією в дитинстві Левицкого, що наклало відбиток на все життя письменника, стала смерть його матері. Ідучи за теорією Эдипового комплексу й роздумами В. Подмогильного

можна побачити, що й мати для Левицкого стала “надцінною субстанцією, об’єктом поклоніння”. Все життя Левицький шукав жінку, схожу на матір, але так і не знайшов, проживши неодруженим. Через всі роки він проніс любов до неї й залишився вірним її пам’яті.

Тому до кінця життя, як найбільш дорогу святиню, поважав і беріг він усе, що певною мірою стосувалося його матері. Тільки перше недоторкане почуття й непорушна вірність труні матері давала йому наснага, через всі роки харчувала його дух

Непоправний слід Эдипового комплексу став причиною створення галереї жіночих образів. Властиві ним риси характеру,

портрета, відбувалися письменником крізь призму пам’яті матері И. Нечуя-Левицького

Селянки, робітниці, попаді – всі вони не мають щастя в родинному житті, хоча саме вони ж є цьому причиною. Бурлачка є дітовбивцем, попадя – розпущеної, а Кайдаиниха – сварливою жінкою, через яку немає щастя в трьох сім’ях

Майже в кожному добутку в Левицкого жінка або не має авторитет у сім’ї (“Кайдашева сім’я”), або живе розпущеним життям (“Старосвітські батющки й матінки”), або стає дітовбивцем (“Бурлачка”). Для Левицкого не існувало поняття “щасливого сімейного життя”. Він прожив неодруженим, не знайшовши жінку, хоч чимсь схожу на ідеал, яким для Левицкого була його мати. І ця “образа” на жінок вилилася в створенні їх негативних образів

У добутках Левицкого присутній крах жінки-охоронниці сімейного життя, домівки. Всі жіночі образи створені начебто на противагу матері Нечуя-Левицького. Пейзажі Надросся також є відображенням Эдиповской структури характеру И. С. Нечуя-Левицького.

Оскільки Рось була тим місцем, де витав дух його матері, де маленькому Левицькому було гарно поруч зі своєю улюбленою нянькою, вона виконує в добутках письменника роль матері-природи. Тому Левицький час від часу вертався у своїх добутках до зображення природи рідного краю.

Описуючи природу письменник не просто розкривав психологічний портрет своїх героїв, чи зображував певне середовище. За допомогою пейзажів Левицький передавав всі свої підсвідомі почуття й бажання, і в ті моменти, коли несвідоме письменника, трансформуючись, через свідомість відображалося в описах природи, пейзажі стають “ключиками” до розкриття підсвідомих бажань письменника. Оскільки реальну матір Левицькому замінила мати-природа, він так ретельно й особливо точно виписує природу Надросся. Деякі події, зокрема вбивства у Творчості Нечуя-Левицького також зв’язані зі смертю його матері (дітовбивство Василиною, смерть Омелька Кайдаша). Левицький уважав, що його мати вмерла від пологів, а причина появи дітей у світі – батько.

Ототожнюючи сина Василини з народженими в Ганни Трезвинськой близнюками й Омелька Кайдаша зі своїм батьком, письменник, позбавляючи їхнього життя, робить акт мести за свою померлу матір.

Створюючи кожний новий образ, підсвідомість Левицкого нагадувало про померлу матір і впливало в літературі на створення художніх персонажів. Як наслідок – з’являлися жіночі образи позитивні або негативні, залежно від того, на скільки був удоволений стан письменника. Художні образи не є випадковими. Всі вони певною мірою пов’язані з життям Левицкого, з його підсвідомими бажаннями, які були наслідком Эдипового комплексу письменника

Отже, загострення Эдипового комплексу є основним критерієм створення художніх образів у прозі И. Нечуя-Левицького


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Эдипов комплекс у творчості Івана Нечуя-Левицького