Повість І. С. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” як підручник народознавства Все своє життя Іван Семенович Нечуй-Левицький “кров’ю і нервами” був зв’язаний з простим народом: глибоко знав його життя, проймався його болями та думками, завжди прагнув допомогти скривдженим. Письменник уважно “наглядав” за життям земляків, його спостережливе око вбирало всі барви – від трагічно-чорних до яскраво-комічних.
Серед його творів особливе місце посідає неперевершена повість “Кайдашева сім’я”. “Жодна література
Перш за все, в цьому пересвідчуєшся, коли знайомишся з образами повісті, такими колоритними, типово українськими. Письменник змальовує їх
Ось перед нами Омелько Кайдаш – чоловік працьовитий, майстер, людина з багатим життєвим досвідом, але якого губить пристрасть до чарки. Автор в’їдливо насміхається над п’яним Кайдашем, бо пияцтво завжди осуджувалося в українській родині й суспільстві. Маруся Кайдашиха має в характері чимало вад: пихатість, манірність, безпідставний гонор. Але, висміюючи їх, письменник водночас висвітлює в жінці й добрі риси, характерні для українок: охайність, хист гарної куховарки і господарки.
Українську впертість вклав автор в образ Карпа. Його характер доповнюється рисами черствості та грубуватості, за якими криється наполегливість і працелюбність. Зате Лаврін мав по-українськи ліричну вдачу і м’яке серце. Хоч згодом саме Лаврін з українською дбайливістю “загарбав хазяйство у свої руки”. Працьовитість і проворність українських молодиць змальовує перед нами письменник у образах невісток – Мотрі та Мелашки.
Але кожна з них має особисту вдачу, бо походять вони з різних соціальних середовищ: самолюбива та егоїстична Мотря протиставляється добрій і лагідній Мелашці.