Що до Кирилы Петровича Троекурова, “стародавнього російського пана”, те вже перші сторінки добутку дають нам зрозуміти, який це була владна, корислива людина, деспот, багатство й древнє походження якого “давали йому велика вага в губерніях, де перебував його маєток. Сусіди раді були догоджати найменшим його примхам; губернські чиновники тріпотіли при його ім’ї; Кирила Петрович приймав знаки підлесливості як належну данину… У домашньому побуті Кирила Петрович виявляв всі пороки людини неосвіченого. Розпещений усім, що тільки
Дітей у Троекурова було двоє: Маша – сімнадцятилітня дочка, і син – “чорноокий хлопчик, пустун років дев’яти”. Сашко був також сином і мамзель Мими, виховательки Маші, що “Кирила Петрович, здавалося, любив… більше інших”. Дочка свою Кирила Петрович любив, “але обходився з нею із властивим йому норовливістю, те намагаючись догоджати найменшим її примхам, те лякаючи її суворим, а іноді й жорстоким звертанням.
Упевнений у її прихильності, ніколи не міг він домогтися її доручення”.
Кирила
Саме псарня й послужила причиною розбрату між Троекуровым і найближчим сусідом його Андрієм Гавриловичем Дубровским, якого одного Кирила Петрович поважав, “незважаючи на смиренний його стан”, і до якого міг запросто заїхати в гості. Поважне відношення Троекурова до Дубровскому виникло ще в молодості; “Ніколи були вони товаришами по службі, і Троекуров знав по досвіду нетерплячість і рішучість його характеру”. Андрія Гавриловича образило зауваження одного із псарів сусіда відносно його нібито недужого стану й принизливого побуту. Причому Дубровского не так образило саме зауваження, скільки те, що Троекуров при цьому “голосно засміявся” і не прийняв ніяких мір, щоб покарати зухвалого холопа. З вечері скривджений Дубровский пішов, і наказ Троекурова повернутися залишив без уваги.
Простити такого навіть Дубровскому Кирила Петрович не міг і на кару вирішив отсудить у друга маєток, що й зробив.
Цей учинок показує духовну зіпсованість Троекурова, для якого немає нічого святого, котрий і дружбу готовий продати. Правда, автор підкреслює, що в деякі моменти совість поміщика прокидається, він починає жалувати Дубровского й готовий його простити, але почуття помилкової гордості й своєї переваги не дозволяють йому попросити вибачення.
Близький до Троекурову й князь Верейский. І хоч він не так повно змальований у повісті, але одне те, що князь із задоволенням відвідує будинок Кирилы Петровича, що, незважаючи на сльози й благання Маші, домагається все-таки її руки, ставить його в один ряд із Троекуровым.
Сатиричними фарбами в романі змальовані гості Троекурова – дрібні поміщики-підлабузники, які, боячись гніву владного хазяїна, не сміли сказати йому й слова проти. Однак у себе в маєтку вони навряд чи були боязкими…
Троекуров, князь Верейский і їм подібні – далека від реформаторських ідей, що міцно коштує на ногах частина помісного дворянства, люто захищаюче кріпосництво.
На відміну від цих персонажів, Андрій Гаврилович Дубровский – поміщик ліберальний. Ледарство й розпуста – не його спосіб життя. Маючи сімдесят чоловік селян, Дубровский ставиться до них інакше, чим самодур-сусід. Тому й селяни відповідають йому повагою й любов’ю, тому й готові вмерти, аби тільки не потрапити в кабалу до Троекурову.
Скасування кріпосного права-напевно не налякали б Андрія Гавриловича, і він навряд чи став перешкоджати їй. Ні в перші роки життя в маєток, ні потім Андрій Гаврилович не погоджувався скористатися дарунками, які пропонував йому Троекуров. Більше того, на відміну від інших поміщиків, Дубровский ніколи не боявся висловити в присутності гордовитого сусіда свої думки.
Це говорить про гордість цієї людини, причому гордості теперішньої, не троекуровской.
Образ молодого Дубровского даний у розвитку: спочатку честолюбний і безтурботний марнотрат, потім – захисник пригноблених, шляхетний месник, бунтар. Його, дворянина-розбійника, Пушкіна робить проводирем селян. Але відразу дає зрозуміти, що Володимир – не у всім їхній однодумець, що він співробітничає із селянами й заради особистих інтересів. Тому-Те, коли Маша виходить заміж за князя, Дубровский залишає своїх товаришів, заявляючи їм; “Ви всі шахраї”.
Владимир Дубровский не проти дворянства як класу взагалі, він тільки проти жес-токостей,- чинимых дворянами, такими, як Троекуров.
Однак у ту пору й це було прогресивним кроком на шляху до звільнення селян, тому й головного героя повести ми сприймаємо як передового дворянина, можливо попередника декабристів
(2 votes, average: 4.00 out of 5)