Думка (дума) – жанр (вид) невеликої медитативно-елегійної (журливої) поезії, іноді баладного змісту, який був поширений у творчості українських письменників-романтиків першої половини XIX ст. та використовувався ними на означення народних пісень такого ж змісту у тогочасних фольклорних збірниках, наприклад, розділ І у “Русалці Дністровій” – “Думи і думки”, у Т. Шевченка – “Тече вода в синє море”, “Думка” (“Нащо мені чорні брови”), збірка А. Метлинського “Думки і пісні та ще дещо”, у М. Шашкевича – “Думка”
Духовні вірші – віршована релігійна лірика, створювана, починаючи з XVI ст., представниками духівництва,
Збірник І Максимовича “Алфавіт зібраний, римами складений од святих писань, з давніх речень, на користь усім чтущим, в правій вірі сущим” (Чернігів, 1705) мав понад 10000 віршованих рядків. Д. в. групувалися у відповідні тематичні цикли, присвячені Ісусу Христу, Матері Божій, Миколі-Чудотворцю та іншим, мовилося про протистояння земного і небесного, про пошуки шляхів до Божественної першосутності, Д. в., своєю стилістикою пов’язані з епічною, ліро-епічною та ліричною пісенними формами, зазнали впливу силабічної версифікації (XVII-XVIIICT.), а в XIX та XX ст. – нової авторської лірики. Вони часто використовувалися у шкільних драмах, їх виконували лірники.
До цього жанру зверталися Т. Шевченко, Ю. Федькович та ін., нині – Є. Сверстюк та ін.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)