ДУМА ПРО МАРУСЮ БОГУСЛАВКУ Скорочено

“На Чорному морі, на камені біленькому”, стояла темниця кам’яна, де вже тридцять літу неволі пробувало сімсот козаків, “бідних невольників”. Прийшла до них дівка-бранка Маруся, попівна Богуславка І запропонувала відгадати, який тепер день у рідній землі християнській. Козаки-невольники відповіли, що давно вже забули, які там дні у рідній стороні. Маруся сказала, що завтра Святий Великдень. Зачувши це, кляли й проклинали невольники дівчину, бо згадка про рідну землю, рідну віру болем відізвалася в їхніх душах.

Тоді дівка-бранка розповіла їм, що їхній пан турецький, від’їжджаючи до мечеті, віддає їй ключі від темниці. Згодом Маруся відімкнула темницю, випустивши бранців на волю, та й просила передати рідним у Богуслав, щоб з неволі її не викупали, бо вона вже “потурчилась, побусурменилась”. Закінчується дума зверненням до Бога: “Ой визволи, Боже, нас, всіх бідних невольників, З тяжкої неволі, З віри бусурменської, На ясні зорі, На тихі води, У край веселий, У мир хрещений!”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

ДУМА ПРО МАРУСЮ БОГУСЛАВКУ Скорочено