Що на Чорному морі,
На камені біленькому,
Там стояла темниця кам’яная,
Що у тій-то темниці пробувало сімсот козаків,
Бідних невольників.
То вони тридцять літ у неволі пробувають,
Божого світу, сонця праведного у вічі собі
не видають.
То до їх дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Приходжає,
Словами промовляє:
“Гей, козаки,
Ви, бідні невольники!
Угадайте, що в нашій землі християнській за день
тепера?”
То тоді бідні невольники зачували,
Дівку-бранку,
Марусю, попівну Богуславку,
По
Словами промовляли:
“Гей, дівко-бранко, Марусю, попівно Богуславко!
Почім ми можем знати,
Що в нашій землі християнській за день тепера?”
Що тридцять літ у неволі пробуваєм,
Божого світу, сонця праведного у вічі не видаєм,
То ми не можем знати,
Що в нашій землі християнській за день тепера”.
Тоді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Теє зачуває,
До козаків словами промовляє:
“Ой козаки,
Ви, біднії невольники!
Що сьогодні у нашій землі християнській Великодня
субота.
А завтра святий празник, раковий день Великдень”.
Козаки
… На волю випускає
І словами промовляє.
“Ой козаки,
Ви, біднії невольники!
Кажу я вам, добре дбайте,
В городи християнські утікайте,
Тільки, прошу я вас, одного города Богуслава
не минайте,
Моєму батьку й матері знати дайте;
Та нехай мій батько добре дбає,
Грунтів, великих маєтків нехай не збуває,
Великих скарбів не збирає,
Та нехай мене, дівки-бранки,
Марусі, попівни Богуславки,
З неволі не викупає,
Бо я вже потурчилась, побусурменилась
Для роскоші турецької,
Для лакомства нещасного!”
Ой, визволи, Боже, нас всіх, бідних невольників,
З тяжкої неволі,
З віри бусурменської.
На ясні зорі,
На тихі води,
У край веселий,
У мир хрещений!
Вислухай, Боже, у просьбах щирих,
У нещасних молитвах
Нас, бідних невольників!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)