Дума про Феська Ганжу Андибера – Народні думи

ДУМА ПРО ФЕСЬКА ГАНЖУ АНДИБЕРА

Ой полем, полем Киліїмським,

Битим шляхом ордиїнським,

Ей, гуляв, гуляв козак, бідний летяга,

Сім год і чотири

Да потеряв з-під себе три коні воронії,

На козаку, бідному летязі,

Три серомязі,

Опанчина рогожовая,

Поясина хмеловая;

На козаку, бідному летязі, сап’янці

Видні п’яти і пальці,

Де ступить – босої ноги слід пише;

А ще на козаку, бідному летязі, шапка-бирка

Зверху дірка,

Шовком шита,

Буйним вітром підбита,

А околиці давно немає.

Іще ж то

козак, бідний летяга,

До города Килії прибуває

Та не питається, де б то стати

Коня попасти.

А питається, де корчма новая,

Шинкарка молодая,

Настя кабачна:

“Тая на нас, на бідних летяг,

Хоч зла, да й обачна”.

Городом Килією іде,

Слухає-прислухається,

Чи не радиться хто на славне Запорожжя гуляти.

Аж тільки радяться-поражаються

Три дуки сребраники

На кабак іти

Меду та оковитої горілки попивати.

Тоді-то козак добре дбав,

Попереду собі у кабаку кватеру займав,

Край груби сідає,

Плечі свої козацькі пригріває.

Тогді дуки-сребраники у кабак уходжали,

У

стола сідали,

По цебру меду, оковитої горілки постановляли.

Первий дука-сребраника Гаврило Довгополенко

переяславський,

А ДРУГИЙ Войтенко ніженський,

Третій Золотаренко черніговський.

Іще ж бідного козака-летяги не вітають

Ні медом шклянкою,

Ні горілки чаркою;

То козак, бідний летяга,

На дуків-сребраників скоса поглядає;

То один дука-сребраника був обачний,

Гаврила Довгополенко переяславський,

Із кармана людську денежку виймав,

Насті кабачній до рук добре оддавав,

А ще стиха словами промовляв:

“Ей,- каже,- ти, шинкарко молода,

Ти, Насте кабачна!

Ти,- каже,- до сих бідних козаків-летяг

Хоч злая, да й обачна:

Коли б ти добре дбала,

Сю денежку до рук приймала,

До погреба одходила,

Хоч норцового пива уточила,

Сьому козаку, бідному летязі,

На похміллє живіт його козацький скріпила”.

Оттогді-то Настя кабачна денежку приймала,

До погреба одходила,

Меду та оковитої горілки вточила,

Козаку, бідному летязі,

Коновку в руки втеребила.

Оттогді козак, бідняй летяга,

Як узяв коновку за ухо,

Оглядиться – аж і в дні сухо.

Оттогді-то козак, бідний летяга,

Як став у собі хміль козацький зачувати,

Став коновкою по мосту погримати,

Стали в дуків-сребраників

Із стола чарки й шклянки літати.

Оттогді ж то козак, бідний летяга,

Як став у собі більший хмель зачувати,

Став з-під опанчини рогожевої,

З-під поясини хмелової,

Щирозлотний обушок виймати.

Став шинкарці молодій за цебер меду застановляти;

Стали дуки-сребраники

Один до одного стиха словами промовляти:

“Ей, шинкарко молода,

Настя кабачна!

Нехай сей козак, бідний летяга,

Не мається в тебе сеї заставщини викупляти,

Нам, дукам-сребраникам.

Нехай не зарікається воли поганяти,

А тобі, Насті кабачній, груб топити!”

Оттогді-то козак, бідний летяга,

Як став сії слова зачувати,

Так він став по кінець стола сідати,

Став чересок винімати,

Став шинкарці молодій,

Насті кабачній,

Увесь стіл червінцями устилати.

Тогді дуки-сребраники,

Як стали в його червінці зоглядати,

Тогді стали його вітати

Медом шклянкою

І горілки чаркою.

Тогді й шинкарка молода,

Настя кабачна,

Істиха словами промовляє:

“Ей, козаче,- каже,- козаче!

Чи снідав ти сьогодні, чи обідав?

Ходи зо мною до кімнати,

Сядем ми з тобою поснідаєм

Чи пообідаєм”.

Тогді то козак, бідний летяга,

По кабаку походжає,

Кватиру отчиняє,

На бистрії ріки поглядає,

Кличе, добре покликає:

“Ой, ріки,- каже,- ви, ріки низовії,

Помошниці дніпровії!

Або мені помочі дайте,

Або мене з собою візьміте!”

Оттогді один козак іде,

Шати дорогії несе,

На його козацькі плечі надіє;

Другий козак іде,

Боти сап’янові несе,

На його козацькі ноги надіє;

Третій козак іде,

Шличок козацький несе,

На його козацьку главу надіє.

Тогді дуки-сребраники

Стиха словами промовляли:

“Ей, не єсть же се, братці,

Козак, бідний летяга,

А єсть се Фесько Ганжа Андибер,

Гетьман запорозький!

Присунься ти до нас,- кажуть,- ближче,

Поклонимось ми тобі нижче;

Будем радиться,

Чи гаразд-добре на славній Україні проживати”.

Тогді стали його вітати

Медом шклянкою

І горілки чаркою.

То він теє од дуків-сребраників приймав,

Сам не випивав,

А все на свої шати проливав:

“Ей, шати мої, шати!

Пийте, гуляйте:

Не мене шанують,

А вас поважають;

Як я вас на собі не мав,

Ніхто мене й гетьманом не почитав”.

Тогді-то Фесько Ганжа Андибер,

Гетьман запорозький,

Стиха словами промовляв:

“Ей, козаки,- каже,- діти, друзі, молодці!

Прошу я вас, добре дбайте,

Сих дуків-сребраників за лоб, паче волів,

Із-за стола виводжайте,

Перед окнами покладайте,

У три березини потягайте!”

Тогді ж то козаки, діти, друзі, молодці

Добре дбали

Сих дуків-сребраників за лоб брали,

Із-за стола, паче волів, виводжали,

Перед окнами покладали,

У три березини потягали,

А ще стиха словами промовляли:

“Ей, дуки,- кажуть,- ви, дуки!

За вами всі луги і луки,

Нігде нашому брату, козаку-летязі, стати

І коня попасти!”

Тогді-то Фесько Ганжа Андибер,

Гетьман запорозький,

Хоча помер,

Дак слава його козацька

Не вмре,

Не поляже!

Теперешнього часу,

Господи, утверди й піддержи

Люду царського,

Народу християнського

На многая літа.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Дума про Феська Ганжу Андибера – Народні думи