Дочка славного Києва Анна Ярославна

У Санлісі під Парижем є монастир святого Вікентія. Біля нього статуя довгокосої Анни Ярославни – королеви Франції. Понад вісімсот років тому вона приїхала сюди, щоб стати дружиною овдовілого короля Генріха І. У неї довго не народжувалися діти, й Анна Ярославна, як велося за обітницею, спорудила цей монастир. Ії полюбив Рауль Валуа. Вона відповіла йому взаємністю.

Вони створили свій світ і населили його собою. Вони жили в безтривожній ідилії кохання. Збагнули, що були б дуже обікраденими, якби одне одного не знайшли у своїх довгих самотніх

днях.

Король скаржився на невірну дружину папі римському.

Папа звернувся до Анни з делікатною епістолою. За обтічними світськими висловами – владне повеління: негайно розірвати стосунки з Валуа, не плямувати високого імені королеви французької, бо ж їй не до лиця легковажність. Що дозволено простим смертним – не дозволено королевам. Папа вірив, що вона покориться його волі.

Анна зігнорувала волю папи. Генріх раптово помер, і королем став її малолітній син. Анна – регентша при ньому. Вони жили за Парижем, у Санліському замку. Звідти Валуа викрав Анну.

Валуа офіційно розлучився й узяв шлюб з Анною.

Його зневажена дружина апелювала до папи, і він своїм вердиктом скасував цей шлюб. Ще й пообіцяв оголосити Валуа анафему, якщо не підкориться його категоричному наказові. Папа міг усе і не міг нічого, коли стикався з такими людьми, як Анна й Валуа.

Гордий Валуа лишився з Ан-ною. Вона ж відмовилась від регентства. Плітки, погрози і світські пересуди накочувалися хвилями й розбивалися об високі мури замку Валуа, де прихистилося їхнє щастя, де в дзвінкому Анниному сміхові і в ніжних словах летіли швидкі дні.

П’ятнадцять літ – як мить. А потім прийшов той день, коли згасла радість у її очах і коли помер її сміх. Занедужав ураз на полюванні Валуа і помер. Анна не знала, як жити без нього. їй лишались пекуча скорбота, пустеля самотності і держава.

Вона поселилася при королівському дворі й підписувала всі важливі державні папери. Вона виводила на них кирилицею: “мати короля”. Останній підпис – уже перед смертю: “Анна Королева”.

Самотня Анна у чужій землі. На її могилі герб: лілеї і розчинені ворота фортеці. Чи не пам’ять про славетні Золоті ворота в Києві, за якими вона особливо тужила?

Дочка славного Києва, як жила вона тут, на чужині? Що зробило її сильною і вольовою? Виборюється це життям чи дарується людині вже при народженні?

Чому одні стають. жертвами обставин, а інші самі створюють для себе сприятливі умови, перемагаючи все, часом навіть і долю?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Дочка славного Києва Анна Ярославна