Дивовижний світ казок О. Пушкіна
Зимовий вечір, за вікном завірюха, а в кімнаті затишно. Мені п’ять років, я ще не вмію читати. Мама якось таємниче каже; “Сьогодні я почитаю тобі Пушкіна”. І з перших же рядків:
Три девицы под окном Пряли поздно вечерком
Починається диво. Мама промовляє такі прості слова, та звучать вони, мов музика.
В синем небе звезды блещут, В синем море волны хлещут.
І в усьому світі немає більше нікого, крім героїв “Казки про царя Салтана”. Моє серце завмирає, коли царівну з маленьким сином засмолили
Царівна з легкістю перенесла у двір Гвідона чарівну білочку, яка гризе золоті горішки та співає пісень. їй підвладні тридцять три витязі на чолі з дядьком Чорномором. А сама Лебідь – то царівна, від якої не можна відвести очей:
Днем свет божий затмевает, Ночью землю освещает – Месяц под косой блестит, А во лбу звезда горит.
І як добре, що царь Салтан зустрівся з Гвідоном та своєю дружиною,
Тут живе учений кіт, бродить лісовик. На невідомих стежинах сліди небачених звірів. Як і в багатьох народних казках, є хатка на курячих ніж та ступа з Бабою-Ягою.
Там “руський дух… там Руссю пахне!” Я багато разів перечитувала казки О. Пушкіна, дещо з них знаю напам’ять. Та кожного разу, коли відкриваю книгу казок улюбленого поета, я поринаю в їхній дивовижний світ, неначе вперше.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)