Свого часу класифікація Срезневського була кроком вперед, оскільки вона вже не включав в казки билини і авантюрні романи, але включав тваринний епос. Нині вона має вже тільки історичний інтерес. Питання класифікації не вставав ми до 1960-х років ХІХ століття, коли поява афанасьевского збірника (1855-1864) оживило інтерес до казці і озвалося на науковому її вивченні.
Проте представники так званої школи “офіційної народності” ще розуміли значення афанасьевского збірника як справді народного.
І. М. Снєгірьов, наприклад, у “Лубочних картинках
Схожі погляди відбито у примітках П. А. Безсонова до издававшимся їм пісням Киреєвского. Він включає билини в казки, проте насамперед називає казки “былевые, богатирські”, розуміючи під цим казки на билинні сюжети.
Далі йдуть казки “былевые, але з богатирські”. Під ними Бессонов передбачає міфологічні казки, хоч і уникає цього терміна, перебувають у наукової ворожнечі
Як ми вже вказували, у російській науці нагальна потреба в класифікації виникло після закінчення першого видання казок Афанасьєва.
Таку класифікацію і навіть запропонував Орест Міллер по тому, як видання казок було завершено, і незручність безсистемного розташування афанасьевского першого видання очевидно (Міллер, 1866, 72-107). Насамперед Міллер виділяє міфічні казки, що їх налічує у Афанасьєва 343 і які він поділяє на сюжети, вірніше, на сюжетні кола (їх виявляється десять). Далі йдуть нравственно-мифические.
Це казки про долю, про дурне, про віщому сні, про правді і кривді, про несправедливому багатстві й т. буд.
Виділення цього розряду викликано загальним поглядом Міллера на моральну стихію в народній творчості. Третій розряд – казки про тварин. Четвертий – казки на билинні сюжети, п’ятий – казки, виникаючі під книжковим впливом (Александра Македонського, про Мамаї, про Шемякином суді, сюди ж Міллер зараховує і пояснюються деякі казки про злих дружин). Нарешті, останній розряд Міллер характеризує як “казки суто нра-вописательные, характеру часгию протестуючого, і протестуючого часгию у вигляді сатири”.
До них Міллер відносить казку про Ерше Ершовиче, про Грозному і Горшене і всі анекдоти.
Ця класифікація – перша наукова класифікація. Афанасьєв безсумнівно нею скористався, але прийняв з її далеко ще не все (наприклад, не виділяє нравственно-мифических, казка про Ерше віднесена до казок про тварин і звинувачують т. буд.). У нашої науки ця класифікація зіграла великій ролі й у основних рисах, з поправками Афанасьєва, залишається вірною й сьогодні, попри нечіткість і невитриманість принципу розподілу. Сам Міллер вважав свою класифікацію історичної, т.
Е. розташованої “сходами історичного поступу цій галузі народної словесності” (Саме там, з.
106). Ми, проте, поспіль не можемо класифікацію Міллера визнати такою. Сама собою думку Міллера містить цінне устремління, але ми зараз знаємо, що розташування казки по фазисам історичного поступу і класифікація матеріалу в статичному розрізі – двоє геть різні запитання. Нам як статична класифікація, і історичне вивчення казки за формами розвитку.
Класифікація Міллера увійшла у нашу науку саме як формальна, ніж як історична.
Згодом у “Досвіді історичного огляду російської словесности”153 Міллер ускладнив свою класифікацію посиленням саме історичного початку, але від прийняття цього вона виграла, а програла. Він розташував міфічні казки за формами боротьби світла з темрявою (світло, не уособлений, світло, уособлений у вигляді дивин або тварин золотий забарвлення тощо. буд.).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)