Прозаїчна форма казки є пізніша форма епосу. Але, ступивши на шлях прозового розвитку, казка втрачає свої міфічні сліди; вона набуває “нового вигляду”, “з міфічного епізоду перетворюється на кумедну новелу” (Саме там, з. 311). Отже, погляд Буслаєва далекий до однобічності.
Він бачить у казці і його літературний характер. Таку казку вважає пізнішої. Буслаев бачить, і запозичення, і мандрування сюжетів ще до його того, як у це звернув увагу Бенфей.
“Тому пізніша казка бере собі зміст вже із джерел літературних, навіть переробляє
З усіх різноманітних сторін, відкритті до вивчення казки, Буслаев однією стороною дорожить найбільше (і присвячує їй як свої загальні роздуми, а й конкретне дослідження) – зв’язком казки, з первісної релігією. Якщо своїх теоретичних поглядах Буслаев ступив надзвичайно далеко і заклав базу
Небагато них перейдуть у подальшу науку. Етюдів, присвячених казці, у статті “Слов’янські казки” дев’ять. Ми не зупинятися усім цих етюдах, а дамо лише вибіркові приклади, що характеризують тенденцію і метод Буслаєва.
Такий, наприклад, його аналіз казки про Ивасе і відьмі (тип 327 З) – “Івашка, Жихар-ко та інших. і відьма”: відьма (лисиця) заманює себе хлопчика, наслідуючи голосу матері; хоче засмажити його, але у піч потрапляє її прийомна дочка, та був і її сама. Буслаев ще знав афанасьевских варіантів, вихідним текстом йому служить варіант, опублікований в Куліша.
Це єдиний відомий йому казковий текст. У чому завдання дослідження? Завдання у тому, щоб розкрити “міфічний сенс”, т. е. визначити, які первісні вірування тут відклалися.
Буслаев оголошує, що саме з’єдналися два самостійних “перекази”: одне – про Ивасе, який живе у човнику і лише з заклику матері терміном під’їжджає до берега, інше – про обманутою відьмі, яка з’їдає свій власний дітище. У цьому вся затвердженні Буслаєва міститься неточність, що була можлива тому що в Буслаєва був досить порівняльного матеріалу. Івась не на воді, лише ловить там рибу, живе ж вона відносини із своїми батьками. Ця помилка спричинила у себе іншу – що тут з’єдналися два перекази, які можна роз’єднати.
Казкові тексти показують, що мотив обманутою відьми органічно притаманний цьому сюжету не може бути заввишки від нього відділений, тоді як хлопчик, ловящий рибу, нема сюжету, зовсім позбавлений сюжетного розвитку. Проте Буслаев відкидає мотив обманутою відьми і це не займається зовсім. Отже, бачимо, що склад казки, подільність чи неподільність, ставлення частин до цілого, мотивів до сюжету є ще далеко ще не зрозумілі.
Буслаев виділяє сюжет про хлопчика, який живе, на його думку, на води та возвращающемся додому на гусей. “Загадкове перебування Ивася в човнику на води та чудесний порятунок гусем-лебедем, мабуть, полягає у зв’язки України із якимось повір’ям, яке колись жило в нас у повному обсязі й певному переказі, в самостійному міфі”. Порівняйте Буслаев приваблює “переказ” про рыцаре-лебеде (з нашого погляду зору, цей сюжет немає нічого спільного з сюжетом про Ивасе, але Буслаев зближує їх крізь мотив повернення на лободі (resp. гусаку). У переказі про рыцаре-лебеде шість братів підступами мачухи перетворилися на лебедів, але сестра повертає їм людську подобу, лише одне залишається лебедем.
Цей лебідь відбуває свого брата на човнику рятувати безневинно осужденную жінку. Брат рятує її, з нею одружується (чи його дочки), але забороняє їй запитувати себе. Вона порушує заборона, і лебідь відбуває від нього свого брата. Як сказано, ми вважаємо ці сюжети цілком різними й непорівнянні.
Буслаев їх порівнює, доповнює один іншим.
Так, дети-лебеди народжені матір’ю, що була застигнута під час купання рыцарем-лебедем; він у ній одружується. Для Буслаєва це, оскільки дозволяє стверджувати, що й мати (отже, й мати Ивася) – “уособлення стихії водяний: витязь знаходить її купающейся у питній воді; вона діва озера, Ундіна, Русалка…
Такі самі надприродні суті й її діти”.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)