СОФОКЛ – ЕЛЛІНСЬКИЙ ТЕАТР

ЕЛЛІНСЬКИЙ ТЕАТР

СОФОКЛ

Дитинство та юність Софокла, який народився в заможній родині торговця зброєю в Колоні – передмісті Афін, минали в ті часи, коли грецьке суспільство перебувало під враженням від блискучої перемоги у війнах із Персією. Коли юнакові було 16 років, він у хорі ефебів співав гімни на честь перемоги греків при Саламіні, можливо, серед його слухачів був і Есхіл, який бився саме там. Як Софокл став драматургом, ми не знаємо, відомо тільки, що 27-річним він переміг Есхіла, а його остання трагедія вже після смерті була поставлена

внуком.

Окрім драматургії, Софокл займався ще й політикою. Щоправда, існує думка, що більшість почесних посад Софокла були йому подаровані не за здібності політика, а за талант драматурга. Напевно, частка правди в цьому є: коли Самое повстав проти влади Афін, їхні мешканці були в такому захопленні від “Антігони”, що доручили митцеві керівництво армією.

А коли 85-річний Софокл узяв участь у невдалому заколоті, від кари його врятували лише 24 лаврові вінки, якими він був нагороджений як переможець славетних змагань трагіків на Діонісіях.

Урятувала його трагедія й від неслави. Сталося це так: син Софокла

звернувся до суду з позовом на батька. Він стверджував, що той збожеволів, і вимагав права розпоряджатися майном родини. Софокл не виправдовувався, він лише прочитав свою трагедію, яку за життя так і не побачив на орхестрі.

Вирок суду був на його користь.

Помирав драматург у складний для Афін час: під мурами міста стояла ворожа армія. Здавалося, на порятунок сподіватися марно. Та раптом військо зняло облогу й відступило.

Радіти б афінянам, але й горе прийшло до них – Софокл помер. Як переказують, у ту ніч, коли помер великий драматург, воєначальнику ворожого війська наснився бог Діоніс, який сповістив про смерть Софокла й наказав зняти облогу, щоб брязкіт зброї не заважав афінянам попрощатися з великим митцем. А хто насмілиться не послухатися бога?..

АНТІГОНА

Перемігши аргосців, фіванці з почестями поховали Етеокла й убитих земляків, а Полініка, який привів іноземне військо під Фіви, Креонт ховати заборонив. Едіпова донька Антігона опинилася перед страшним вибором. З одного боку, вона мала поховати рідного брата, з іншого – порушення наказу Креонта загрожувало смертною карою.

Однак вона все-таки оплакує тіло Полініка. Довідавшись про це, Креонт розгнівався і зажадав від Антігони зізнання в злочині. Проте вона й не думала заперечувати свою провину.

Антігона порушила веління Креонта, але виконала закон і волю богів. Ісмена, сестра Антігони, просить Креонта помилувати наречену його сина. Але Креонт невблаганний. Він відповідає, що не дозволить своєму синові одружитися зі злочинницею.

Фіванці співчували Антігоні, бо усвідомлювали, що вона здійснила подвиг, але мовчали зі страху перед Креонтом. Креонтів син Гемон, довідавшись про загрозу життю своєї нареченої, просить батька помилувати Антігону. Проте Креонт гнівається і велить воїнам привести Антігону й убити її на очах у Гемона. Дарма фіванці застерігали Креонта, що гнів, із яким пішов від нього Гемон, принесе лихо.

Антігону ведуть на жахливу страту, адже Креонт звелів поховати її живцем у гробниці. До нього приходить сліпий віщун Тіресій. Боги розгнівані: Креонт образив їх, поховавши Антігону живою в гробниці, збезчестивши труп Полініка, порушив їхні закони. Гнів богів упаде на того, хто найдорожчий Креонтові.

Віщування Тіресія злякало Креонта. Поховавши Полініка, він із почтом іде до гробниці, щоб вивести звідти Антігону. Та вже запізно, вона мертва. Креонт застає в гробниці Гемона, який на очах у батька простромлює собі груди мечем. У розпачі Креонт із тілом сина на руках іде до свого палацу.

Тут на нього чекає нове горе: він довідується про смерть дружини, яка не змогла перенести загибелі сина. Гордий, властолюбний дух Креонта зламано. У розпачі він кличе смерть, аби припинилися його страждання.

Стасим перший

Строфа 1

Дивних багато в світі див,

Найдивніше із них – людина,

Вітер льодом січе, вона ж

Дальшу в морі верстає путь –

Хай сива хвиля бушує,

А човен пливе вдаль,

Уславлену в богинях Землю,

Вічно й невтомно родючу, виснажує,

Плугом щороку в ній борозни орючи

Із конем своїм, людина.

Антистрофа 1

Птиць безтурботні зграї й риб,

Що живуть у морських глибинах,

Звірів диких з гущин лісних

В пастку й сплетену вправно сіть

Розумна ловить людина

Й собі скоряє їх.

В полях і в горах звірів ловить,

Хитрим знаряддям їх перемагаючи,

І запрягає коня довгогривого,

І бика в ярмо заводить.

Строфа 2

І мислей, як вітер швидких,

І мови навчивсь чоловік,

Звичаїв громадських пильнує здавна;

Від лютих стуж, буйних злив

Знайшов міцний захист він,

Благодольний.

Бездольним не буде той, хто сам

Майбутню путь ясно зрить, –

Нездоланна смерть одна,

А біль хвороб, тягар знегод – не страшні нам.

Антистрофа 2

Є витвори мудрі в людей –

Ясніші від світлих надій,

Та часто біди від них більш, як блага;

Хто в шані мав клятви міць,

Батьків закон, гнів богів,

Той – преславний.

Безславним хай буде, хто посмів

На кривдну путь серцем стать –

Щастя не знайти йому,

И ні в домі гість, ні друг мені він не буде.

1. Майже всі давньогрецькі трагедії створювалися на міфологічні, а не на оригінальні авторські сюжети. Чому?

2. Спираючись на текст трагедії, доведіть, що головним завданням еллінського театру було виховання громадян. 3. Порівняйте розповідьПрометея про його благодіяння людям з трагедії “Прометей закутий” і пісню хору “Дивних багато в світі див…” з трагедії Софокла”Антігона”. Чи однаковим постає людство в цих творах? 4. Чому стасим “Дивних багато в світі див…” називають гімном людині?

5. Протягом століть неодноразово були спроби відродити традиції давньогрецького театру, у тому числі й в Україні. Як ви вважаєте, чи можливо це зробити? 6. Знайдіть спільні мотиви в І псалмі (Біблія), 95 сурі (Коран) і антистрофі 2 (“Антігона”).

7. Підготуйте наукову розвідку про причини, через які українські те – атральні режисери (зокрема Лесь Курбас і Гнат Юра) зверталися до творчості давньогрецьких трагіків. 8. Спробуйте інсценізувати уривки з давньогрецьких трагедій за канонами еллінського театру.

Літературне відлуння

Анна Ахматова

СМЕРТЬ СОФОКЛА

Тоді збагнув цар, що помер Софокл.

Легенда

Вночі на дім Софокла з хмар орел злетів,

І покотився хор цикад і сумно, й урочисто.

Та вже тоді в безсмертя геній брів,

Минувши ворогів, що брали рідне місто.

Так ось коли царю наснився сон страшний:

Сам Діоніс йому велів облогу зняти,

Щоб не зашкодив гам пронесенню труни

І шану щоб віддать зуміли афіняни.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

СОФОКЛ – ЕЛЛІНСЬКИЙ ТЕАТР