У критиці існує багато припущень щодо того, що є основою роману “Майстер і Маргарита” М. Булгакова, яка ідея домінує в цьому шедеврі. Деякі вважають, що це боротьба добра і зла, світла і пітьми, інші пишуть про віру і безвір’я, істину і справедливість, треті стверджують, що це роман про любов і творчість, про свободу дійсну і удавану. Я хочу поміркувати про проблему протиставлення справжньої свободи і вигаданої.
Ієшуа, заарештований, побитий, засуджений до страти, але все ж таки вільний. Відібрати у нього свободу думки, свободу духу неможливо.
Ні, він невільник кесаря, своєї посади, кар’єри. Здається, він бажає врятувати Ієшуа, але внутрішня неволя не дозволяє йому розірвати кайдани цього рабства, тому він “вмиває руки” і віддає Ієшуа на суд натовпові.
Зображуючи Москву 30-х років, письменник дає зрозуміти читачеві, що більшість людей обплутані ланцюгами інструкцій, постанов, якихось догм. Наприклад, службовці Управління Видовищ примушені співати у хорі, а літературні критики “говорять
Усі вони – невільники, діти свого часу, мешканці “недоброї квартири”, з якої зовсім незрозуміло як зникають назавжди люди, а оселі їхні виявляються “позапечатувані”. Більшість з них застережливо оглядаються: “Нас почує хтось…”
У Москві є лише одна установа, де люди бувають самі собою. Це клініка професора Стравинського – будинок для божевільних. Це парадокс і закономірність часу, суспільного ладу.
Лише тут позбавляються від неволі співці хору, і конферансьє, що ледь не залишився без голови, і поет Бездомний, що лікувався від Берліозових повчань, щоправда, за допомогою Майстра.
Усім цим різновидам неволі протиставляється повна внутрішня незалежність Майстра. У цьому він схожий на Ієшуа. Роман, створений Майстром, – це здобуток незалежної творчості, вільної думки, вільного духу.
Розлюченість критиків його роману – це шаленість тих, хто продав свою свободу. їхня критика спрямована проти того, хто попри все зберіг чисту душу, незалежність вчинків, внутрішню свободу.
Схожа в цілому на Майстра і Маргарита. За право жити так, як вона хоче, за право кохати вона здатна здолати усі перешкоди. До зустрічі з Майстром вона мала все, що, здається, потрібно жінці для щастя: доброго, люблячого її чоловіка, розкішний будинок, гроші. Але в її житті не було головного – мети і сенсу існування.
Нарешті Маргарита зустріла того єдиного, для кого й вона стала єдиною. І в маленькій квартирі, у підвалі оселилося щастя: свобода, творчість, кохання.
Але чи можна сховатися від суворої дійсності? Неволя перемогла волю. Зовнішньо. Бо в дійсності неволя безсила проти свободи духу. Зовнішня перемога не знищила волелюбність Майстра і Маргарита.
Вони не скорилися своїм згубникам, не запросили пощади. “Ніколи нічого не просіть”, – ось девіз їхнього життя.
Майстер і Маргарита вимушені були шукати спасіння у потойбічному світі. Дивно, що самі потойбічні сили дозволили героям роману не тільки зберегти волю, але й відчути її з особливою, неможливою для реального життя повнотою. Мабуть, Булгаков мав на увазі думку, що в реальному житті 30-х років свобода для творчої особистості взагалі неможлива, вона залишається лише мрією, що живе в душі і люблячому серці, і може бути здійснена тільки завдяки неймовірним, фантастичним, а тому потойбічним силам.
Булгаков стверджує, що дійсна свобода – це свобода духу, внутрішня свобода особистості.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)