“Людина завжди була й буде самим любопытнейшим явищем для людини…”, – сказав у свій час відомий російський критик В. Г. Бєлінський. І він був абсолютно прав. Протягом всього життя нам дуже часто доводиться знайомитися з різними людьми, спілкуватися, дружити. Чому ж до одних людей нас немов щось притягає, нам хочеться більше довідатися про їх, стати схожими на них, а інші люди залишаються для нас байдужні?
Чим визначається те, цікавий нам чи людина ні?
Багато хто вважають цікавими людей, які мають зовнішню красу. Звичайно, такою
А згодом до неї взагалі звикають і перестають зауважувати. Так само й з людьми, які не мають нічого, крім зовнішніх даних
А як часто доводиться нам зустрічати розумних, утворених людей, які прочитали гори книг, цікавляться суспільним
Такі люди не обертають уваги на те, як вони виглядають, у що одягнено, якими предметами й речами оточують себе. Це інша сторона медалі. І така людина, зацікавивши на якийсь час своїм запасом знань, поступово стає усе менш цікавим
У людині все повинне бути прекрасно:
І особа, і одяг, і душу, і думки…
А. П. Чехов
Крім того, по-справжньому розумна людина завжди використовує свій розум для вдосконалювання самого себе, для того щоб допомагати іншим людям, приносити користь суспільству. Така людина завжди знає, на що направити свій розум, сили, енергію. “Люди як ріки, – писав Л. Н. Толстой, – вода у всіх однакова й скрізь та сама, але кожна ріка буває те вузька, те швидка, те широка, те тиха, те чиста, те холодна, те мутна, те тепла. Так і люди.
Кожна людина носить у собі зачатки всіх властивостей людських і іноді проявляє одні, іноді інші й буває часто зовсім не схожий на себе, залишаючись усе тим часом одним і самим собою”.
Так, і розум, і краса повинні бути присутнім у людині, щоб викликати інтерес навколишніх. Однак це далеко не все, що залучає нас у людях. На мій погляд, на перше місце варто поставити внутрішній мир людини – його душу. Те, як він ставиться до навколишньої, чого радується, про що шкодує, чому співчуває, що гудить і що вважає своїм ідеалом; до чого прагне й чого уникає. Людина, наділена багатим внутрішнім миром, завжди має високі прагнення, мріє про щось. І це піднімає його в очах навколишніх.
Адже без мрії людин стає схожим на тварина. Саме мрії змушують нас рухатися вперед, досягати світлих цілей, вишиковувати своє життя, наповнювати її змістом
Якби ми “могли відразу ж заглянути у внутрішній мир людини, зрозуміти, чим він живе, що почуває, про що мріє, то могли б найбільше вірно зрозуміти його. На жаль, ми цього не можемо. Людина розкривається тільки в процесі спілкування, спостереження за ним, за його вчинками й справами, Адже поводження – дзеркало, у якому відбивається вся людина, вся його душа.
Тільки по вчинках людини ми можемо визначити, чи наповнене його життя змістом або він просто пливе за течією; є чи в ньому який той глибокий зміст або він просто “оболонка”; цікава він або нудний. Але тим більше цікаво дізнаватися того, хто перебуває поруч, відкривати поступово для себе його душу. Хочеться тільки, щоб ці відкриття були приємними й цікавими. І я знову звернуся за підтримкою до класиків.
Бекон писав: “У кожній людині Природа сходить або злаками, або бур’янистої травою; нехай же він вчасно поливає перше й винищує другу”. Я розумію це так, що каждый людина повинен працювати над тим, щоб наповнити свій внутрішній мир прекрасним змістом. Тільки тоді він придбає й зовнішню красу, і стане у всіх змістах цікавою людиною
(1 votes, average: 5.00 out of 5)