Рахметов відрізняється від інших героїв роману так само, як сам роман Чернишевського – від тради ционних психологічних романів. У журналі “Епоха”, що издавались М. М. і Ф. М. Достоєвськими, про Рахметове писали як про “якийсь кабінетний міф, що подорожує так само легко по факультетах, як і по Європі” (Н. Соловйов).
У художній ієрархії роману він займає вищий щабель, будучи єдиним представником “особливих” людей – пропорційно тому, як у житті автор, за його словами, “зустрів дотепер тільки вісім зразків цієї породи”.
Від “нових людей” “особлива людина” відрізняється многим. По походженню він не різночинець, а дворянин, “із прізвища,
Ригоризм життєвий випливає з ригоризму розумового: “Всі великі теоретики були людьми крайніх думок”, – писав Чернишевський у статті “Граф Кавур”. Р. служить живим втіленням теорії “розрахунку взаємних вигід”, реалізуючи потенції, закладені в “нових людях”. Важливо й те, що найближчим літературним попередником Р. є Базарів з роману Тургенєва “Батьки й діти”. Зберігаючи деяку стилістичну наступність, Чернишевський у той же час показав, що Рахметов відрізняється від Базарова наявністю позитивної крапки додатка своїх сил і має можливість діяти серед однодумців
Образ Рахметова побудований на парадоксальному сполученні що не сполучить. Гранична хронологічна конкретність його біографії, що служить крапкою відліку й для багатьох інших подій книги, сусідить зі значними собитийними лакунами; другорядна діюча особа, вона виявляється “поважнее всіх… узятих разом”; крайній матеріаліст у поглядах, він живе й бореться тільки за ідею. Однак ця суперечливість обертається стилістичною розмаїтістю, характерним для жанру мениппеи, до якого близький роман
При всієї видимої побудова образа Рахметова основному сюжету книги він займає в ньому осьове положення, виконуючи функції посередника: між “відкритої” (сімейної) і “схованої” (політико-революційної) частинами сюжету, тобто між видимому й невидимим звичайному читачеві мирами: тим часом світлом і цим (коли передає Вірі Павлівні записки від “уехавшего в Америку” Лопухова); між минулим, сьогоденням і майбутнім (коли з “звичайного доброго й чесного юнака”~дворянина, людини минулого, стає “особливою людиною” майбутнього й знає настання цього майбутнього з точністю до року); між різними частинами цього миру (коли подорожує по Росії й за кордоном). Вищим проявом месіанських властивостей Р. є очікування його приїзду напередодні “зміни декорацій”. Явний міфологічний підтекст цього образа зв’язаний зі структурою роману, організованої за принципом “світового древа”: Р. і інші нечисленні “особливі люди” спускаються з його верхнього, небесного ярусу на грішну землю для її очищення. Житійно-легендарні риси біографії Р., що відсилають до “Житія Алексія, людини Божия”, до билин про богатирів і до новітніх легенд про бурлаку Никитушке Ломове, до романтичних образів сверхлюдей, у сполученні з побутовою деталізацією, покликані підкреслити його універсальність і абсолютна реальність
Серед прототипів Рахметов найчастіше називають П. А. Бахметева (зі слів самого Чернишевського), що вчився в Чернишевського в Саратовской гімназії й після незакінченого навчання в землеробському інституті виїхав у Європу, а потім в Океанію, щоб створити там новий соціальний лад. Образ Р., як і годиться всякому житійному образу, породив безліч наслідувань. Він став еталоном професійного революціонера, на що вказував Д. И. Писарєв у статті “Мислячий пролетаріат” (1865), назвавши Р. “історичним діячем”: “У загальному русі подій бувають такі хвилини, коли люди, подібні Рахметову, необхідні й незамінні…”
(2 votes, average: 4.50 out of 5)