Зимові канікули я провів у селі Снежковое. Там живуть родичі мого батька, які запросили нас у гості. У цьому селі я неодноразово бував улітку, а от узимку – уперше. Коли ми приїхали сюди зараз, я навіть розгубився: я не довідався знайомого села. Улітку воно потопає в зелені.
Дерева начебто тіснять будинку. Зараз ріденькі крони дерев не могли сховати від допитливих очей будинку. Вулиці здавалися більше широкими, над дахами клубочились димки. Зима була малосніжної, і сіло здавалося сумовитим
– Нічого, ти ще побачиш, як снежковцы можуть
Був переддень Різдва, і на вулицях зустрічалися молоді люди, одягнені в стародавні українські костюми. Звучав баян, люди співали, сміялися й ходили від двору до двору. Хазяї гостинно запрошували їх увійти вдом.
Я розумів, що чую народні пісні, щедривки, колядки
– На нашій вулиці, – сказав дід Василь, – живе сама стара жителька
Села – Катерина Гнатівна Твердохлеб. Їй сто років. Уявляєш, скільки старих пісень вона знає? Саме Катерина Гнатівна допомогла зберегти все це фольклорне багатство
Багато років Катерина Гнатівна Твердохлеб вирощувала в місцевому
Тим увечері я слухав, як співає Катерина Гнатівна. Це була невисока худа жінка, з живими блискучими очами, з натрудженими більшими руками, – здавалося, вони й дотепер не втратили своєї сили. Неймовірно, але Катерина Гнатівна, незважаючи на свій поважний вік, всю роботу в будинку робить сама
А яка в неї гарна душа, розповіли самі пісні, які вона співала тим увечері. Це були пісні тих жителів Снежкового, які закладали в цьому селі перші будинки, ішли на війну, відновлювали Село. Як звичайно хліб називають духом будинку.
Я б додав, що й пісня є душею будинку. А душею цілого села є такі люди, як Катерина Гнатівна Твердохлеб. І віриться: поки живуть ці пісні, буде жити й українське сіло
(1 votes, average: 5.00 out of 5)