Є така професія… (твір-роздум у публіцистичному стилі)

Куди діваються померлі вихованці зоопарку? Питання, здавалося б, нетактов­не. Звісно, ховають. Але так відбувається не зо всіма тваринами, що пішли з жит­тя.

Тіла деяких з них потрапляють в умілі руки спеціалістів унікальної професії. Колись представників цієї професії називати чучельниками, тобто вони робили чучела. А сучасною мовою такі фахівці називаються таксидермістами.

Унікальний для Слобожанщини промисел – виготовлення чучел – створено при Харківському музеї природи. Головний у цій справі – Сергій Міхнов. Зробле­ні

ним чучела тварин, птахів, риб, плазунів склали найкращу в Україні колекцію чучел музею природи.

Найбільшим у цій дивній колекції є чучело білого ведмедя.

Для того щоб добути шкіру тварини, улаштували навіть спеціальну експедицію у і к ід ну частину Арктики.

Одне з найулюбленіших чучел Міхнова – бура рись. Чучело виготовлене із шстосуванням авторських винаходів. Основа для нього відлита з пінопласту. Ще одне чучело, яким майстер пишається, мавпа-гусар. Складність роботи над ним ішпягала в тому, що довелося мати справу зі старою шкірою тварини, що багато років пролежала у сховищі.

Проте чучело має вигляд

дуже природній, та ще й ви­конане в досить складній позі.

Робота чучельника дуже складна. Адже гарний таксидерміст, за словами Сер­пи Міхнова, має бути і скульптором, і художником, і зоологом, і анатомом, і хі­міком…

Чучельник має бути дуже спостережливим, щоб експонати вийшли якомога природнішими. Для цього Сергій Міхнов часто буває у зоопарку, спостерігає, як поводяться тварини, запам’ятовує їхні пози, звички. Крім того, не завадить любов до тварин, до усього живого, наполегливість у праці, терпіння.

Початку роботи над кожною твариною передує нарада спеціалістів музею при­роди. Вони вирішують, як виглядатиме експонат, у якій позі буде відбито черго­вого представника тваринного світу, який “вираз” морди варто йому передати. Гільки після цього, одержавши вичерпну інструкцію, таксидерміст береться до роботи.

У грамотно зробленого чучела фактично немає “терміну зберігання”, вважає < сргій міхнов. у музеї природи і зараз виставлені експонати, яким понад сто ро­ків.

Багатьом своїм друзям на свята Сергій дарує фірмові подарунки – чучела. Але V себе вдома тримає тільки живих вихованців – декілька яскравих екзотичних птахів і двох удавів. Не було ніколи чучел удома і в його батька – завзятого мис – нивця.

Саме від батька Сергій успадкував любов до тварин, до природи.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Є така професія… (твір-роздум у публіцистичному стилі)