На принципово новий шлях збирання фольклору вступили брати Б. М. і Ю. М. Соколов.
Вони правильно вважали, що збирання народну поезію щодо жанрів, сутнісно, це не дає повної картини народну поезію та її ролі у житті селянства. Колекціонер, що приїхав лише казками, не записує пісень, хоч би як був ними край.
Через війну збирання щодо жанрів вийшло, що у одних місцях виявилися добре записаними казки, за іншими – билини, по-третє – пісні тощо. буд. Брати Соколов стали збирати за жанровій, а, по територіальному ознакою, тобто спробували охопити
У результаті експедиції опубліковано книга “Казки й народні пісні Білозерського краю”.
Книжка було видано Академією наук. Брати Соколов докладно розповідають про те труднощі, із якими вони мусили зустрічатися. Їм вірили, що вони казали, що приїхало за його казками і поза піснями. Їх інтерес до пісень викликав недовіру й обурення: “Нашому братові жерти нічого, а ви тут за писнями йшла з Москви їздять” (Саме там, з. VІІІ).
Пана із міста не довіряли, вважали його “за таємницю поличию” (т. е. поліцію)
Місцева поліція приймала збирачів за таємних “політиканів”, агітаторів і лагодила всілякі перешкоди. На цьому видно, як і брати Соколов взнали й записали далеко ще не усе, що зверталося в селянському середовищі, хоча у значною мірою могли недовіру пом’якшувати. Виявилося, що із усіх видів народну поезію найбільшим поширенням і популярністю користувалася казка.
Вона припадає близько 2/3 всього збірника. З другого краю місці стоїть лірична пісня, далі ідуть інші види пісень.
Зараз інакше. Брати Соколов однією з найголовніших завдань вважали вивчення казкаря як, індивідуальних чорт, його стилю, манери виконання. Хоча народний майстер справді має вивчатися, помилка братів Соколових у тому, що творчість окремих майстрів відірване творчості народу цілому, що проблему індивідуальності замінила і підмінила у тому роботах проблему народу, його запитів та її мистецтва, як мистецтва народного.
Цим брати Соколов відійшли від вимог Бєлінського насамперед вивчати сам народ та її поезію як поезію народу. Цим самим пояснюється, чому брати Соколов було неможливо зрозуміти сутності поезії, що вони записували. Натомість вони хочуть дати абстрактну класифікацію “типів казкарів”.
Підбиваючи підсумки, можна сказати, що дореволюційні вчені зібрали величезний фактичний матеріал.
По цензурним умовам, а згодом і внаслідок неправильного розуміння вченими своїх завдань матеріал цей страждає деякою однобічністю: у ньому слабко представлені ті казки, які висловлюють революційні настрої селян. Однак те, що записано, все-таки відбиває, як У. І. Ленін, ознайомилося зі збіркою Ончукова, “сподівання й очікування народу” і свідчить про його високої художньо-поетичній обдарованості.
І ось починається імперіалістична війна, потім відбувається революція, а за нею громадянської війни, і збирання казок на кілька днів відходить на задній план. Тільки по тому, як було пережиті основні труднощі початкового періоду революції, інтерес до фольклору знову оживає, і оживає з такою силою, з такою розмахом, які могли не могло перед революцією. Коли раніше збірники казок виходили разів у 10-20-25 років, то після 20-х виходить впродовж кількох збірок щорічно.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)