Повість починається з опису Москви: “похмурих готичних веж монастиря”, ріки, рибальських човнів і “важких стругов, які пливуть від плодоноснейших країн Російської імперії” і везуть хліб (зерно) у жадібну Москву. На іншому березі ріки пасуться череди, а ще далі – “блищить золотоглавий Данилов монастир, майже на краю обрію синіються Воробйови гори”. Удалині видніється “село Коломенське з високим палацом своїм”.
Оповідач оповідає про те, що часто приходить в “спустілий монастир” і згадує про минуле.
Але найчастіше
Батько її, проста роботяща людина, умер Лізі тоді було всього п’ятнадцять років.
Мати з дочкою звикли сподіватися на годувальника й незабаром зубожіли. Вони були змушені віддати землю, на якій колись трудився батько, внайми. Мати Лізи була дуже розстроєна
Любляча дочка Ліза, незважаючи на юний вік, невтомно працювала, щоб прокормити мати Однак іноді й вона не могла стримати сліз.
Пройшло два роки після смерті батька Лізи. Один раз навесні дівчина зібрала конвалії й прийшла в Москву продавати букетики. На вулиці їй зустрівся парубок приємного виду. Ліза сподобалася городянинові.
Почувши, що дівчина продає букетик конвалій усього за п’ять копійок, парубок сказав, що це дуже дешево, і запропонував їй рубль за букет Скромна Ліза почервоніла й відмовилася.
Тоді цей юнак дав їй п’ять копійок, але зізнався, що хотів би завжди купувати в неї квіти. Так у розмові він довідався, де живе Ліза. Придя додому, Ліза як звичайно про усім розповіла матюкай Та всполошилась і припустила, що це, можливо, була якась дурна людина.
Ліза стала заперечувати, адже цей юнак довівся їй по серцю. Мати із тривогою повчає дочку, що все-таки “краще годуватися працями своїми й нічого не брати даром”. Бідна жінка завжди ставить свічу перед образом, коли Ліза йде в місто, тому що в неї “серце не на місці”. У місті безліч спокус, які невідомі юній і недосвідченій дівчині.
Надмірна турбота матері не обурила покірну й люблячу дочку, “у Лізи навернулися на очі сльози; вона поцілувала матір”.
На інший день Ліза знову зібрала конвалії, пішла в Москву й цілий день прождала парубка. Нікому вона не продавала квітів, чекала свого єдиного покупця. Але він так і не з’явився.
Ближче до вечора Ліза викинула зів’ялі квіти вреку. Однак наступного дня парубок з’явився під вікнами їхнього будинку.
Він попросив напитися, і Ліза дала йому молока. Юнак зробив гарне враження на матір Лізи, що розповіла йому про “своє горе й розраду – про смерть чоловіка й про милі властивості дочки своєї”. Ліза й парубок довго дивилися один на одного.
Зрештою гість домовився, щоб бабуся нікому, крім нього, не продавала рукоділля Лізи (полотно й вязание панчохи). Перед відходом парубок представився: його кликали ерастом. Після його відходу бабуся стала зітхати, що було б добре, якби й наречений Лізи був такою же. “ераст був досить багатий дворянин, з неабияким розумом і добрим серцем, добрим від природи, але слабким і вітряним.
Він вів неуважне життя, думав тільки про своє задоволення, шукав його у світських забавах, але часто не знаходив: нудьгував і нарікав на долю свою”.
Мила, проста, незіпсована Ліза з першого погляду сподобалася йому, “йому здавалося, що він знайшов у Лізі те, чого серце його давно шукало”. Ліза після зустрічі з ерастом погано спить уночі, ранком іде на берег Москви-Ріки й задумливо дивиться на воду. Намагаючись якось утішитися, дівчина спостерігає за пастухами, потім її увага залучає човен.
Хто ж у човні? ераст. Він виходить на берег, підходить до дівчині й говорить, що полюбив її. Ліза відповідає, що й вона любить його.
Молоді люди клянуться любити один одного завжди.
Друга година проходить у ніжних виливах. Ліза згадує, що треба вертатися додому. Наївна красуня говорить, що мати зрадіє, довідавшись, що ераст і Ліза заприсягли один одному у взаємній любові Однак парубок велів матері нічого не розповідати.
Ліза вернулася додому щаслива. Мати бачить це й дякує Богові за даровану її дочки любов. Нічого дурного ця простодушна жінка не підозрює.
Ліза щовечора зустрічалася “під покровом дубів” з ерастом, вони визнавалися один одному в любові й обіймалися, але “чисті й непорочні були їхні обійми”.
“Всі блискучі забави великого світла” представлялися тепер ерасту “незначними в порівнянні з тими задоволеннями, якими жагуча дружба безневинної душі харчували серце його”. З відразою згадував він про хтивість, якою колись задовольнялися його почуття. “Я буду жити з Лизою, як брат із сестрою, – думав він, – не вживу в зло любові її й буду завжди щасливий!
” ераст часто відвідує не тільки Лізу, але і її мати, розмовляє з ними, почуваючи себе від цього спілкування краще й чистіше. Через кілька тижнів Ліза прийшла до ерасту на побачення смутна й повідомила, що до неї сватається син багатого селянина із сусіднього села. Матінка хоче, щоб весілля відбулося, адже це позбавить їхню маленьку сім’ю від турбот. ераст обурений Однак Ліза розумно відповідає, що ерасту не призначено бути її чоловіком, тому що він дворянин, а вона селянка. ераст ніжно переконує її, що це не важливо, оскільки “для твого друга важливіше всього душу, чутлива й безневинна душа”.
Ліза кинулася в його обійми – “і в цю годину належало загинути непорочності!” Починається гроза, Ліза говорить, що їй страшно, вона боїться, щоб грім не вбив її, адже вона – злочинниця. Побачення Лізи й ераста тривали, але тепер ераст “не міг уже задоволений бути одними безневинними пещеннями”.
“Він бажав більше, більшої, нарешті, нічого бажати не міг”, тому що “здійснення бажань є сама небезпечна спокуса любові Ліза вже не була для ераста тим ангелом непорочності, що колись запалював його уяву й захоплював душу. Платонічна любов поступилася місцем таким почуттям, якими він не міг пишатися і які були для нього вже не нові “. Ліза ж у всім довірилася ерасту, “їм тільки жила й дихала, у всім, як агнець, корилася його волі й у задоволенні його думала своє счастие”.
Через якийсь час ераст повідомив Лізі, що його полк відправляється у військовий похід, а залишитися для нього було б “найбільшим безчестям” . Ліза від цієї звістки ледве не зомліла.
Вона боїться воєнних дій, вона вмре, якщо ераста вб’ють Парубків прощається з Лізиною матір’ю, усі плачуть, ераст дає матері Лізи грошей. Ліза не вміє не читати, не писати, тому не може писати листа ерасту. Проходить біля двох місяців.
Ліза йде в Москву за покупками. На вулиці вона бачить карету, у якій сидить ераст. Ліза кидається до карети, але та проїжджає мимо й повертає у двір величезного будинку Ліза підбігла, побачила ераста й уклала свій коханого в обійми.
Однак ераст сказав їй, що повинен женитися, тому що обставини перемінилися.
Він наполегливо просить неї дати йому спокій. Так, він як і раніше любить свою милу селянку, але життя диктує свої умови. Парубок дає дівчині сто рублів і просить слугу проводити її із двору Виявилося, що ераст, відправившись у похід, грав у карти й програв майже весь свій стан. Тепер, щоб поправити справи, вона жениться на літній багатій удові, що давно була в нього закохана.
Ліза в розпачі покинула місто й виявилася на березі глибокого ставка, під покровом тих дубів, які всього “за кілька тижнів до того минулого свідками її захватів”.
Мимо проходить дочка її сусіда. Ліза дає їй сто рублів і просить передати її матері зі словами, що вона любила однієї людини, а він змінив їй. Після цього нещасна дівчина кинулася вводу.
Дочка сусіда кличе на допомогу, Лізу витягають, але занадто пізно. Дівчину вже не можна врятувати.
Лізу поховали біля фатального ставка, і тепер оповідач часто сидить біля її могили. Він повідав цю історію, щоб люди довідалися, що “і селянки любити вміють”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)