По жанрі “Осінь” – елегія. Розквіт цього жанру доводиться на епоху сентименталізму, яскравим представником якого є Карамзин. Цей вірш заклав основу психологізму в пейзажній ліриці.
Вірш написаний білим віршем, без рими, що зближає його із прозою.
“Осінь” починається з опису сумовитого осіннього пейзажу. Осіння картина стає приводом для міркувань мандрівника, що зіставляє свою долю зі станом природи. У настрої ліричного героя переважають мотиви зів’янення, прощання з життям, самітності Це створюється завдяки перерахуванню
Віють осінні вітри, на землю падають жовті листи, сади й поля спорожніли, пізні гусаки до півдня прагнуть, опустилися “сиві” тумани.
Ліричний герой “поглядом сумовитим” оглядає “бліду” картину. В оповідання включається автор Він звертається до героя з життєстверджуючим закликом: Мандрівник сумний, утішся: В’яне природа Тільки на малий час… Усе оживиться, Усе обновиться навесні…
З гордою посмішкою Снову природа повстане В шлюбному одязі. Це гімн весні, що перемагає смерть. В останньому чотиривірші автор порівнює осінь природи з осінню життя.
Вічне відновлення природи протиставляється тлінності людини: Смертний, ах!
В’яне навіки! Старець весною Почуває хладную зиму Ветхия життя