Ераст – герой повісті, молодий офіцер, дворянин

Він спокушає бідну селянську дівчину Лізу, яка живе в одній з підмосковних сіл зі старенькою матір’ю. Незабаром платонічна любов переходить в, чуттєву, а потім треба охолодження,: яке Еге пояснює необхідністю йти на війну. “Ні, він справді був у армії, але замість того, щоб битися з ворогом, грав в карти і програв майже весь свій маєток”. Щоб поправити справи, Е. одружується на літній багатій вдові і пробує “відкупитися” від Лізи ста рублями.

Не переживши того, що сталося, Ліза топиться в ставку.

Історія їх відносин є історією,

поступового переміщення Лізи з природного, природного світу в світ Е. Під впливом Е. Ліза втрачає ту душевну цілісність, яку Карамзін і кладе в основу психологічного протиставлення своїх героїв. Однак і Е. у свою чергу “зміщується” у бік Лізи: він стає більш чутливим і розплачується за здійснений ним непорядний вчинок не зовнішніми нестатками (хворобою, злиднями та ін.), А муками каяття – тобто внутрішнім, душевним стражданням: “Ераст був до кінця життя свого нещасливий. Дізнавшись про долю Лізиної, він не міг утішитися, та й вважав себе убійником… “

До Карамзіна сюжет автоматично визначав тип героя,

вибирав його з нечисленної, але чітко класифікованої номенклатури персонажів (аналогічно набору масок в італійській комедії дель арте). У традиційному сюжеті про спокушання бідної непорочної дівчини Е. був би однозначним, “однокольоровим” лиходієм, черговим втіленням Мефістофеля. Карамзін порушує очікування читача: і ситуація в цілому, і образ самого Е. значно складніше того літературного типу, до якого належить герой.

Е. – Не “підступний спокусник”, він щирий у своїх клятвах, щирий у своєму обмані. Е. стільки же винуватець трагедії, скільки і жертва свого “палкого уяви”. Тому автор не вважає себе вправі вершити суд над Е. Він стоїть нарівні зі своїм героєм – бо сходиться з ним в “точці” чутливості. (Недарма автор виступає в повісті в ролі “оповідача” того сюжету, який повідав йому Е.: “…Я познайомився з ним за рік до його смерті. Він сам розказав мені цю історію і привів мене до Лізиної могилці…”)

Автор прощає розкаявся Е. Виправдало його і громадське думки, про що свідчить різке збільшення кількості Ерастом в дворянських “списках” після виходу “Бідної Лізи” в світ: дітей ніколи не стали б називати ім’ям “негативного” героя. Це “екзотичне” ім’я все частіше отримують і багато літературні персонажі.

Е. починає в російській літературі довгу низку героїв, головною рисою яких є слабкість і непристосованість до життя і за якими в літературознавстві надовго закріпився ярлик зайвої людини.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Ераст – герой повісті, молодий офіцер, дворянин