Багатозначність біблійного символу, його чутливість до контексту (достатньо порівняти протилежні значення слова “мир”) накладаються в мисленні Василя Барки на складні побудови містичного богослов’я, яскравим представником якого був той таки Григорій Сковорода. У своїй творчості Барка іноді прямо витлумачує ті чи інші символи. Так він пояснює назву книжки “Вершник неба”: “Білий вершник відкритого неба, про якого сказано в біблійному “Апокаліпсисі”, що… воює вогненним мечем від уст своїх і все перемагає. Це – слово
Від нього відбуваються всі порятунки і всі суди історії”. Але в його художніх творах окремі символи мають настільки універсальне вживання, що буває складно відмітити тут якісь закономірності. Ми спробуємо показати це на прикладі групи символів, що позначають воду: море, ріка, вода, води, течія й т. п. Вивчаючи біблійну книгу Одкровення (Апокаліпсис) і богословські праці, можна визначити, зокрема такі значення цих символів: ріка – життя, спасіння, Слово Боже, переслідування дияволом Божої Церкви.
Вода – вічне життя, вістка Євангелія, суд, праведність, очищення від гріха,
Хто зна… Апокаліптичний характер Одкровення зумовлює читацький пошук, визначення і обговорення ознак останніх часів перед кінцем світу. Цим може бути порівняння соціальних явищ із явищами природи: землетрусом, пожежею світу (“Жовтий князь”), химерні сюрреалістичні сни (приміром, цвіркун у діамантовій короні [диявол і замкнені душі в пеклі? Не знати] (“Спокутник і ключі землі”) або цілі пророцтва: відбувається “зла збірнота прибічників звіра.
Проти нього церква згуртована. Звір виходить із моря – це життя народів. Ставитиме на кожному спокушеному знак. Скибки хліба не дадуть, коли не покажеться знак на лобі і на долоні” (“Жовтий князь”).
Проте Бог тут постає як Усереджитель, що, попри всі диявольські плани, утримує контроль над історією. У Нього Своя “лінія” її подіях останніх часів, і будь-які людські протибожні об’єднання не здатні протистояти Йому. Те ж саме стосується й переслідуваних іа віру людей: “Бог і в темниці, в кайданах – Бог, і всім володіє…” (роман “Рай”). І селяни підтримують один одного словами з Одкровення: “Держіться твердо, бо сказано: хто вірний до смерті, одержить вінець життя” (“Жовтий князь”).
У чім полягає Божий план? Тут виникає ідея Божого суду, коли Він відділить праведних од грішних, і Барку цікавить проблема виправдання, освячення людини. Хто вартий спасіння, якщо навіть українці-християни її Америці, землі релігійної свободи, витрачають час і великі гроші на судові позови й інтриги (“Спокутник і ключі землі”)? Якщо людина в моральному вимірі незмінна, то Боже прощення не змінить ситуації: навіть на небі спасенні “битимуться кадилами в олтарі”. Отже, переходимо до механізму порятунку людини від гріха, але це иже інша проблема.
Без сумніву, Біблія є центром літературних запозичень В. Барки. Це включає в себе як художні засоби, так і принципові складники богословського вчення Святого Письма. Барчине сприйняття біблійної поетики доводить неоднозначний характер його модернізму – майже традиційну ідеологію з цілком новаторськими художніми пошуками.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)