Байка – коротке, переважно віршоване, алегоричне оповідання, в якому закладено дидактичний зміст,- один з різновидів ліро-епічного жанру. Складається з оповідної частини та висновку-повчання. У вчинках персонажів Б. – звірів, птахів, рослин – вбачаються і висміюються людські вади.
Засновником Б. вважається легендарний еллін Езоп (VI-V ст. до н. е.), іменем якого (езопівською мовою) називають інколи підтекст художнього твору. Його традицію продовжив римлянин Федр (І ст. н. е.). Крім античних джерел, Б. зазнала впливу індійської “Панчататри”
Вершинних здобутків досягла Б. у Росії (І. Крилов).
Сучасна Б. різниться від античної переважно віршованою формою, їй притаманна астрофічна будова, різностопний ямб, що називається байковим віршем (різновид вільного вірша), здебільшого з парним римуванням. Жанр Б. має свою традицію в Україні. Він спостерігається в “казаннях” Іоаникія Галятовського, Антонія
Нове слово мовлено було у XIX ст. байкарями П. Гулаком-Артемовським, Л. Боровиковським, Є. Гребінкою, особливо Л. Глібовим, з творчістю якого пов’язується розквіт жанру. до Б. зверталися І. Франко, Б. Грінченко, а в XX ст. – В. Блакитний, С. Пилипенко, М. Годованець, А. Косматенко, П. Глазовий та ін. Б. нині зазнає певної еволюції. Крім сюжетних Б. з’являються Б.-приповідки (“ліліпути”), а також Б.-епіграми, Б.-жарти, Б.-пародії тощо.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)