Творчість Івана Андрійовича Крилова займає значне місце в розвитку російської літератури й культури кінця XVІІІ – початку XІX століття. У його добутках з’єдналися традиції колишніх часів і риси зовсім нового мистецтва. Оригінальний жанр віршованої байки дозволив письменникові досить відкрито виражати свій погляд на події й вдачі сучасного йому суспільства. І він виражав свої думки мовою, найбільш наближеним до народного розмовного мовлення
Моральні повчання поета-байкаря були звернені до широкої аудиторії й відбивали російську
У своїх байках поет висміював жадібність, хвастощі, легкодумство, заздрість, неуцтво, лестощі, неправду. І в оцінках людських пороків він був іноді різкий і твердий. Його осуд поширювався не тільки на хитрунів, підлесників, ошуканців, але й на тих простаків, які сліпо довіряли їм
Все це, на мій погляд, дуже точно відбито автором у байці ” Ворона й Лисиця”. У ній
Крутійка до дерева навшпиньках підходить; Вертить хвостом, з Ворони очей не зводить И говорить так солодко, ледве дихаючи: “Голубушка, як гарна!
Ну що за шейку, що за вічка! Розповідати, так, право, казки! Які перушки! який носок! И, вірно, ангельський бути повинен голосок! Проспівай, светик, не соромся!
Що, коли, сестриця, При красі такої й співати ти майстриня, – Адже ти б у нас був цар-птах!”
По всьому видно: Лисиця знає, що довірлива й простодушна Ворона не зможе встояти проти такої похвали й обов’язково захоче продемонструвати всі свої таланти. А крутійці Лисиці тільки цього й треба, щоб домогтися своєї мети. От основна думка байки: суспільство влаштоване так, що лестощами можна домогтися від наївних і самовпевнених людей усього, чого побажаєш. Тому лестощі й обман так сильні.
Автор указує на цю негативну рису, сподіваючись відкрити ока читачам і змінити таке несправедливе положення. Влучна народна мова байок, багатство і яскравість створених образів, мальовничість і виразність картин, мудрість і дотепність автора – от те, що принесло Крилову загальне визнання й повага. В. А. Жуковський говорив, звертаючись до поета:
“Ми дякуємо вам, по-перше, за самих себе, за настільки багато щасливих хвилин, проведені в бесіді з вашим генієм; дякуємо за наших юнаків минулого, сьогодення й майбутніх поколінь, які з вашим ім’ям почали й будуть починати любити вітчизняна мова, розуміти витончене й знайомити із чистою мудрістю життя; дякуємо за російський народ, якому у віршах своїх ви так вірно висловили його розум і з такою принадністю дали стільки глибоких наставлянь; нарешті, дякуємо вам і за знаменитість вашого імені: воно скарб батьківщини й внесено їм у літописі його слави”.
И зараз ми розуміємо, наскільки точн і справедливими були ці слова.