Пане Лопахін, адже ви неправі (за п’єсою А. П. Чехова “Вишневий сад”) АНТОН ЧЕХОВ

10 клас

ТВОРИ ІЗ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

АНТОН ЧЕХОВ

Пане Лопахін, адже ви неправі (за п’єсою А. П. Чехова “Вишневий сад”)

Сидячи за письмовим столом і розмірковуючи над твором, я в думках опинилася на лаві в пустинному харківському парку. Саме в Харків збирався їхати Лопахін після купівлі вишневого саду. І, от чудо, поруч зі мною стоїть саме він – той Лопахін, котрого я собі уявила під час читання “Вишневого саду” А. П. Чехова. Огрядний, акуратний чоловік середнього віку, сидів і дивився на доріжку парку. Єрмолай Олексійович

увесь час мовчав, і, мені здавалося, чекав моїх слів.

– Пане Лопахін, знаєте, я довго міркувала над вашим образом, і мені набагато легше висловити свою думку особисто вам, а не просто аркушу паперу. Я не хочу вас образити, не хочу, щоб ви щось говорили, а просто вислухайте.

Я хотіла б вам сказати, що ви неправі, хоча і не можу усі ваші дії і думки засудити. Я намагаюся угледіти в вас звичайну людину з достоїнствами і недоліками, намагаюся зрозуміти і пояснити для себе ваші вчинки, але доходжу до висновку – ви неправі.

Судячи з мого твердження, можна подумати, що звернення на “ви” і слово “пан”

вимовляються мною з іронією, але ви помиляєтеся. Я все-таки відчуваю повагу до вас не тільки через різницю у віці, але і завдяки деяким якостям, якими володіє ваша, за словами Трофимова, “ніжна душа”.

Мені здається, в ній боролися найдобріші душевні якості і “хижий звір”, а перемога виявилася в руках останнього. Під час мого знайомства з вами, ви, пане Лопахін, ще не загубили ті якості доброти і безкорисливості ніжної душі. Ви ще хотіли допомогти Раневській не збанкрутувати, знайти вихід із ситуації, що створилася, обіцяли не рубати дерев до від’їзду старих хазяїв вишневого саду, але в обох випадках ви проявили жорстокість.

Пропозиція розбити сад на дачні ділянки була ударом для людей, що там народилися і виросли, а обіцянки “не рубати дерев” ви так і не додержали. Ви, коли стали багатим, не були жадібним, пропонували гроші Петру, давали їх у борг Пищику. І найголовніше – ваші гроші зароблені чесною працею, за що я вас поважаю. Ви говорили: “Я підводжусь о п’ятій ранку; працюю з ранку до вечора, ну, у мене постійно гроші…”.

И ви змогли купити “маєток, де дід і батько були рабами, де їх не пускали навіть на кухню”. Так і повинно бути. Діти повинні прагнути жити краще, ніж їхні батьки.

Ви прагнули і досягли цього.

Так, я поважаю вас саме за працю, за прагнення утвердитися в житті, за ті гарні риси, якими володіє ваша душа. Але це не заважає мені, Єрмолаю Олексійовичу, розуміти і відчувати вашу неправоту.

Якже ви неправі стосовно Варі! Адже ви говорили про одруження на ній, пам’ятаєте? “Що ж? Я не проти… Вона гарна дівчина…”.

Це ж були щирі ваші слова. Варя вам подобалася, але ви не змогли відмовитися від свободи, від права самому розпоряджатися своїм життям і, найголовніше, – своїми грошима. Ви давали дівчині надію, говорили з її матір’ю про одруження, а в рішучий момент просто втекли.

А ще ви засуджуєте себе (що ж, це добре) і свого батька, кажучи: “Мій татко був мужик, ідіот, не розумів, мене не учив, а тільки бив сп’яну, і усе палицею. По суті, і я такий же йолоп і ідіот. Нічого не навчався, почерк у мене кепський, пишу я так, що від людей совісно, як свиня”. Чому ж ви тільки засуджуєте? Адже учитися ніколи не пізно, навіть для зайнятої людини.

Особисто мені чомусь здається, що якби ви вчилися, багато читали, якби ваш духовний світ збагатився, то у вашій душі не переміг би цей “хижий звір”.

Раптом я подумала, якби ви змогли прочитати п’єсу “Вишневий сад”, героєм якої ви є, задуматися над своїм же образом, образом Єрмолая Лопахіна, то скільки корисного, важливого ви винесли б для самого себе. Нехай це неможливо, але ж скільки інших, не менш важливих, змістовних, таких що розбурхують думку, є книг. Все-таки ви даремно заперечуєте освіту.

Але найбільша ваша помилка, на мій погляд, у тому, що ви дозволили перемогти цьому “хижому звіру, котрий з’їдає усе, що трапляється йому на шляху”, породжує жорстокість і егоїзм стосовно Варі, вишневого саду, Раневських, Гаєва під час і майже відразу після купівлі саду – їх далекого, щасливого минулого, їхньої радості і надії.

Це той “звір”, який, регочучи, із гордістю говорить: “Вишневий сад тепер мій! Мій!.. Приходьте дивитися, як Єрмолай Лопахін торохне сокирою по вишневому саду, як упадуть на землю дерева”. Це той “хижий звір”, котрий у присутності плачучої старої хазяйки маєтку вимовляє з іронією: “Йде новий поміщик, власник вишневого саду!”. Вишневого саду, дитинства, добра, гордості всієї губернії, красоти.

А що ж тоді врятує наші душі, якщо все це буде знищено? І цей “хижий звір” неправий, а виходить, і ви, пане Лопахін.

Я хотіла ще щось сказати, але раптом подивилася на Єрмолая Олексійовича, – і замовчала. Що це я? Адже він такий, яким його зробив Чехов, і він – породження свого часу, не міг він інакше, але я сподіваюся, що засне у людині той “хижий звір”, що переможе “ніжна душа”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Пане Лопахін, адже ви неправі (за п’єсою А. П. Чехова “Вишневий сад”) АНТОН ЧЕХОВ