Академічне літературознавство – наукове літературознавство. Постало після розгалуження літературної критики та досліджень історії літератури. У 40-80-ті XIX ст., коли відбувся перехід від бібліографічного опису та рефлексій критичної рецепції до глибшого, посутнішого аналізу літературних текстів, відповідних джерел, систематизації та класифікації студійованого матеріалу, сформувалася історія літератури як наука (брати Я. та Б. Грімм, Т. Бенфей, І. Тенн, Ф. Буслаєв, М. Тихонравов, О. Веселовський, М. Петров, М. Дашкевич, М. Драгоманов, П. Житецький,
На межі ХІХ-ХХ ст. посилився соціологічний метод у літературознавсті (М. Драгоманов, І. Франко, Ф. Колесса, С. Єфремов, М. Грушевський та ін.). Від часу заснування Української Академії Наук (1919) А. л. розвивалося на її теренах, переживши різні етапи своєї еволюції, розкривало свій потенціал У наукових працях М. Грушевського, С. Єфремова, М. Зерова, М. Драй-Хмари, П. Филиповича, О. Білецького, В. Петрова (Домонтовича), Л. Новиченка
З 1936 А. л. ведеться в межах Інституту літератури ім. Т. Шевченка, створеного 1926 у Харкові і призначеного для вивчення творчої спадщини Т. Шевченка, переведеного з 1936 у відання Академії Наук. Серед фундаментальних праць – курси історії української літератури від найдавніших часів до сучасності, повне зібрання творів Т. Шевченка (у 6 т.), 50-томник І. Франка, 12-томник Лесі Українки, 10-томник Г. Квітки-Основ’яненка та ін., “Шевченківський словник” (у 2 т.), “Історія української літератури XX століття (у 2 т.; у 3 кн.) та ін., сотні індивідуальних та колективних монографій, наукових збірників, статей у періодиці, виступів на міжнародних та республіканських конференціях. Інститут ініціював або провів ряд міжнародних форумів: “Іван Франко і світова культура”, “Леся Українка і світова культура”, конгреси МАУ, “Наука і культура між слов’янським і німецькомовним світами” пам’яті Д. Чижевського.
В Інституті діють дві спецради для захисту докторських дисертацій.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)