Інтеграція наук при вивченні художньої літератури (лат. integratio – поповнення, відновлення) – процес взаємодії різних галузей знань і відносно самостійних гуманітарних та природничих наук у вивченні сутності художньої літератури і функціонування завершених творів у житті суспільства. Значення І. н. при в. х. л. усвідомилося після виділення літературознавства в окрему наукову галузь, з поглибленням диференціації методологічного арсеналу естетики, психології, історії, соціології, з виникненням нових наук – семіотики, теорії інформації,
Це виявляється в історичній динаміці (змінності і боротьбі) літературознавчих шкіл, напрямів (біографізм, компаративізм, культурно-історична школа, психологізм, формалізм, “нова критика”, рецептивна естетика, структуралізм, філософський постструктуралізм тощо) і в структурі знання про літературу, в критеріях оцінки художніх творів і літературознавчих
В україністиці процес інтегрування філософсько-естетичних, психологічних і лінгвоструктуральних досліджень у галузі літературознавства започаткували ще О. Потебня, І. Франко, С. Балей, О. Білецький, М. Гнатишак, Я. Ярема, продовжували в різних суспільно-політичних умовах (тому не з однаковим результатом) Л. Білецький, Д. Чижевський, Ю. Шерех, Г. В’язовський, Я. Розумний, Г. Грабович, М. Павлишин та ін.