Літературознавство – комплекс наукових дисциплін про сутність та функціонування в суспільстві художньої літератури; система наукового знання про мистецтво слова. Традиційно виділяють основні і допоміжні літературознавчі дисципліни. до перших зараховують теорію, історію літератури та літературну критику. допоміжними вважають бібліографію, текстологію та літературознавчу історіографію. Логіко-гносеологічний аналіз Л. ставить і розв’язує питання про його науковий статус, про характер науковості Л., тобто про місце і співвідношення
У такому разі до Л. відносять тільки історію літератури і теорію літератури. Літературна критика трактується як окремий вид творчої діяльності, в якій переважає оцінний (значною мірою суб’єктивний) момент. Однак і при такому досить
Це ж стосується і теорії літератури, яка не тільки узагальнює здобутки історії літератури і літературної критики, а й конструює свої системи, враховуючи нові філософсько-естетичні ідеї. Текстологія та літературознавча історіографія також потребують відповідної теоретико-методологічної бази, не можуть бути чисто описовими, емпіричними науками. Найбільш безсторонньою видається на перший погляд бібліографія.
Але й нею успішно і продуктивно займається людина широких гуманітарних зацікавлень. Л. – молода наука, воно виділилось у відносно окрему галузь знання наприкінці XVIII – на початку XIX ст. і видозмінюється з процесом поглибленої диференціації та інтеграції науки (див.: Теорія літератури, Історія літератури, Літературна критика, Літературознавча методологія, Компаративістика, Семіотика, Інтеграція наук при вивченні художньої літератури).