Абдулькасим Лахуті Три краплі Перекладач: Анатолій Глущак
Джерело: З книги: Автографи: Книга перекладів А. С. Глущака/ Передм. Д. В. Павличко; Худож. Н. А. Дехтяр – Одеса: Маяк, 1988.- 232 с. ISBN 5-7760-0115-3 Максиму Горькому
З дитинства пам’ятаю, з давніх пір Цю притчу. Розпочався, кажуть, спір
Приязних різнобарвних крапелин – Трьох променисто сяючих перлин. Прозора крапля мову повела: “Я чиста яснотою джерела. Я посестра кожнісінькій зорі,
Що так велично мріють угорі. Усе, чим славен і народ, і край – Красиве місто, щедрий урожай, Що
У чім тепло мозольних людських рук, – З моєю участю народжене на світ. Я найдорожчий скарб – я чесний піт, Я проливаюся в усі часи Заради пісні, хліба і краси”. Червона крапля каже прозірній: “Ти щиросерда в сповіді своїй, – Ми іншу ноту взяти не могли.
І я ж бо гідна честі та хвали. Рубін і яхонт у ціні здавен У багатьох народів і племен. Рум’янець ніжності дівочих щік Кого хоч раз в житті – та не обпік?!
А скільки про троянду є пісень! Вивершує західне сонце день… – Червоний колір всюди палахтить: Це я народжуюся ущомить. Я лиш краплина – та палю дотла І морок
Я волею і рівністю живу, Сповідуючи долю грозову. Коли ж бо день у день трудівника Пригнічує сваволя нелюдська,
Я вибухаю в серці бунтівнім, Народжуючи блискавку і грім. Я полум’я незгасне роздаю
Тим, хто тиранів дужає в бою. Коли б не я – не меншало б заков І в багатьох би стигла рабська кров! Ти, крапле поту, розумієш суть: Мені свободі прокладати путь. Я – іскра, я – булат, я – кров бійця,
Що вистоїть несхитно до кінця, Саме життя віддасть за свій народ, Якому йти до сонячних висот!”
Погодившись із краплями двома, Сказала третя – чорна, мов пітьма: “Ви переконливі у власній правоті, Були б тут заперечення пусті. Однак і я не зайва серед вас,
Корисною буваю теж всякчас. Мій чорний колір – не біда чи гріх, Першопричина це заслуг моїх: Бо таємниць, загадок без числа Таїть манлива непроникна мла,
Бо зорі, місяць, сонце – знана річ – На небеса виводить вічно ніч… І блискавка не здожене мене, І жоден меч ніколи не потне, В душі людини я карбую слід – І плаче чи сміється цілий світ. Я – суть надій, осяянь і тривог,
Я – сурма пролетарських перемог. Старіє зброя, їсть її іржа, – Мені байдужа часова межа. Перо – мій меч, сторінка – поле битв,
Я без вагань щодень іду на спит За волю і за щастя трударів! Я вірю, чиста крапле, правді слів, Що ти здобула з життьових глибин Немов разок коштовних бісерин.
Тепер тобі послухати пора, Що чорна промовлятиме сестра. Допоки стогне під’яремний люд, За безцінь продає і піт, і труд,
Допоки багачам – розкошшя благ, А бідарям – лиш пошесті та страх, Я прапором здіймаю власний гнів. Щоб він набатом рокотав-дзвенів, Бо кожен правди гнівної рядок – Це викриття, засудження, урок:
Поплатяться за сльози і поти Визискувачі ниці та кати! Й тобі скажу, краплино вогнева:
Твої слова – надія зорьова. Твій колір революцій увібрав Весь пломінь крові, стягів і заграв: Яка хвала потрібна ще тобі – Священна кров, пролита в боротьбі! О донько переможного вогню,
Долаючи і утиски, й брехню, Повстали робітник і селянин: Війна – палацам, мир – для комірчин!
І я повинна відданих бійців Вести до заповітних рубежів І звістувати вчасно всі краї, Як правда проти лжі веде бої. Я надихаю гнаних і нагих,
Об’єдную і сильних, і слабких, Я піснею лунаю з барикад, З яких ніхто не відступив назад. Я водночас позовниця й суддя, І звинувач, і захисник – це я, Братерства-рівності святий декрет, І перше гасло ленінських газет.
Я гнів та біль, я – переможний гімн, Що радує, ніби весняний грім. Тож нам разом оновлювати світ,
Написане зріднило кров і піт, І ми завжди на видноті життя, Здіймаючи веселку майбуття”. 1932
(2 votes, average: 4.50 out of 5)