Навіщо сі думи? Навіщо сі жалі? Пощо розсівати Полин і кукіль?
Весь світ поринає В потопі печалі – Чого ще співати Про горе і біль?
Ой рад би я звуків Гучних розпустити Цілий бистроногий Нестримний табун, Ой, рад би я грати І світ звеселити, Та в мене не много, Не много тих струн.
Що перша – то неньки Мозолі пекучі, Що друга – то черні Нещасні сини, А третя між нами Найбільше плакуча: Гірке до полину Ярмо вітчини.
Ударю по струнах – Бандура заплаче, Несила мажорних Акордів дібрать. Розбив би я, брате, Бандуру ледачу, Та що ж! коли
Затлілись ясні зорі, Бренить вечірній рій, Душа купаєсь в морі Розкішних мрій-надій.
По рожі пнуться блющі, А кипарис шумить. Я п’ю меди пахущі, А грудь болить, болить.
З небес котяться зорі, А хор цикад цвірчить: Хвилюють груди хворі, А кипарис шумить.
Куку! куку! Дзвінко ллється Кришталевий звук; Звук несеться, гай сміється, Серце стук-стук-стук…
Куку! куку! Нуте, пташко, Поворож мені, Бо тут, пташко, жить так важко, Краще вже в труні.
Сумовито гнуться віти, Листя шевелить, Гнуться віти, в’януть квіти – Птах мовчить, мовчить….
(2 votes, average: 2.50 out of 5)